Банк портретів / Андрієвські Марія та Василь

Андрієвські Марія та Василь

Василь Григорович Андрієвський і Марія Микитівна Ратушнюк із с. Троща на Вінниччині побралися в 1917 р. Подружжя було працьовитим, тож не бідувало: мало сім десятин землі, збудувало власну кузню. Однак у 1921–1923 рр. на південь України прийшов голод, тисячі людей не мали змоги вижити. Серед таких були два хлопчики, які ходили по хатах і просили милостиню. Сім’я Андрієвських не дозволила цим дітям загинути – прихистила їх аж на рік.

Німці окупували с. Троща у вересні 1941 р. Наприкінці 1941 р. – на початку 1942 р. почались облави на євреїв, яких у тій місцевості було чимало. Відчула жахи війни й родина Фроїма Ароновича Чмелика – колгоспного коваля, Василевого товариша.

Одного осіннього дня було розстріляно п’ятьох осіб із сім’ї Чмеликів. Фроїм із дружиною Рахіллю, дітьми Аркадієм і Євгеном та сестрою шукали, де порятуватися. Ось що про це казала найстарша дочка Андрієвських Фаїна під час зустрічі з Євгеном у 2012 р.:

«Увечері наш батько (Василь Андрієвський) розповів мені, що Фроїм Чмелик намагався вмовити деяких односельчан хоча б тимчасово переховати його сім’ю, але ніхто не погоджувався, адже за переховування євреїв розстрілу підлягали сім’ї тих, хто їх переховував. Мама думала недовго, і сказала батькові: "Приведи їх до нас!"».

Тоді родина Андрієвських складалася з подружжя, чотирьох дітей та двох племінників. До них приєдналося ще п’ять осіб. Чмелики провели тут 30 місяців, 18 із яких у погребі, а 12 літніх – у сараї. Рятувало те, що вхід до погреба був ізсередини хати, не доводилося проходити щоразу подвір’ям, привертати увагу сусідів.

На плечі Андрієвських лягла велика робота. Василь мусив заготовляти ще більше харчів і палива, Марія – доглядати за будинком та новими мешканцями. Старші діти пособляли по господарству й намагалися десь заробити гроші, а молодші завжди стежили, хто наближається до хати, і сповіщали про це батьків.

Особливо важко було найстаршій доньці Фаїні, яка забезпечувала всіх жителів дому ліками. Вона мусила пройти пішки 60 км до обласного центру, збути там речі, купити потрібне й повернутися. Таку роботу Андрієвські мусили виконувати постійно, щоб урятувати від смерті невинних людей.

У жовтні 1943 р. в Рахілі народилася ще одна дитина. Це був хлопчик, якого назвали на честь сина Василя – Міші, адже він, ризикуючи життям, по льоду відніс малюка до Параски Скринько, на годування.

У 1944 р. з наступом радянських військ у бік Трощі Василь із сином Мішею перевезли Чмеликів на підводі із соломою до Рахілиної сестри В’єнти. Та жила на румунській території, де євреїв переслідували менше. Там вони й залишилися.

На цьому добрі справи Андрієвських не закінчилися. Під час голоду 1946–1947 рр. вони врятували від смерті ще двох дітей, батько яких помер, а мати виїхала.

Сім’я Чмеликів досі дуже вдячна за героїчний і щиросердний учинок Василю та Марії Андрієвським. Ці люди абсолютно свідомо стали пліч-о-пліч із гнаними й розділили їхню долю. Перемогли непереможне на той момент зло і прийняли місію Праведника. У 2006 р. Василя й Марію Андрієвських уряд Ізраїлю посмертно удостоїв звання «Праведник народів світу». Їхніх дітей було відзначено як Праведників України. Імена героїв викарбувано на Стіні Праведників у Музеї Яд Вашем у м. Єрусалим.

Вікторія Присяжнюк

м. Київ

Середня школа №174

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі