Банк портретів / Гнатюк Ісаак

Ісаак Гнатюк - боєць, полонений, рятівник

Складну і далеко нерівну життєву дорогу, довелося пройти неординарній людині, добре відомому жителю селища Маневичі, Волинської області Ісааку Федоровичу Гнатюку – в минулому знаному партизану, патріоту своєї держави, удостоєному звання Праведника миру.

Народився Ісаак Федорович 14 червня 1920 року в селі Грива Ковельського повіту Волинського воєводства у багатодітній селянській сімї. Війна застала сім’ю Гнатюків у селі Зелена, що під Берестечком. Відразу старший з братів Михайло пішов бійцем Червоної Армії. Добровільно поповнив ряди захисників Ісак. Батьки з іншими членами сім’ї переїхали у Торчин. Лише дочку Катерину з чоловіком нацистам удалось схопити і відправити на невільницьку працю до Німеччини.

Разом з радянськими військами Ісак зазнав гіркоту відступу, оточення з якого зумів вирватись. Ночами добирався у село Грива Камінь-Каширського району, де народився. Тут у жовтні 1941року зв’язався з командиром партизанського загону М.П. Коніщуком. Одержав завдання дістатись до Торчина, розшукати сімю, встановити контакти з місцевим підпіллям яке очолював П.Й. Каспрук, збирати розвідувальні дані, зброю. Отримав позивний – «Сашко», Спиридон – найменший брат «Старик».

Кожен щоб не викликати підозри працював у німецькому «фільварку». Родич Гнатюків – комендант поліції і думки не мав, що у нього на квартирі жив партизан «Сашко». Зв’язок із загоном Коніщука підпільник тримав через Спиридона Гнатюка. В 1943році провокатор видав Спиридона. Сів за грати Ісак, його батько й мати. Ісака гестапівці відправили в один із концтаборів. Та по дорозі туди полонені вбили охорону вагона і опинилися на волі. З допомогою поляків переправились через Буг. А через кілька днів перебрався до Нової Руди, а там в урочище Кухів Груд, де розташовувався штаб партизанського зєднання Антона Бринського, до якого входив і загін Коніщука. Тут уже були й інші члени сімї – мати, батько, брати Іван, Григорій, сестри Степанида, Ганна.

Головним завданням зєднання Антона Бринського було обєднати розрізнені партизанські загони і групи, що діяли в лісах Полісся. До зєднання влилися загони Самчука, Коніщука, Собесяка та інші. Партизани розгорнули дії проти німецької адміністрації. Жителі навколишніх сіл ішли в партизанські загони. Всі села на північ від залізниці Ковель – Сарни, зокрема Прилісне, Городок, Карасин, Замостя, Лишнівка, Набруска, Нова Руда, Градиськ, Бережниця, Троянівка, Череваха постійно були під захистом партизанів.

«У зв’язку з тим, що в районах дій наших загонів, у лісах і по хуторах є чимало мирного населення – старих, жінок, дітей, які втекли від німецького терору і перебувають без даху над головою та без продовольства, наказую створити три цивільні табори, куди звести всіх старих, жінок, дітей» З наказу №11 по партизанських загонах від 17 грудня 1942 року.

В одному з них, неподалік лісового урочища Кухів Груд в урочищі Круково, в загоні М.П.Коніщука діяв табір – для цивільного населення. У ньому жили сімї партизанів і фронтовиків, чимало єврейських родин. Вони займались сільським господарством, годували корів і коней, пекли хліб для народних месників, шили й ремонтували одяг та взуття. Тут вони почувалися безпечніше, ніж у селах.

Серед мешканців цивільного табору виділялись неповнолітні сестри Лея і Бела Рог. Але не всі знали як опинились тут ці єврейські діти, звідкіля вони, де їхні батьки. І навіть по закінченні війни їх рятівник партизан Ісак Федорович Гнатюк не поспішав оприлюднювати всю правду, страх за життя брав гору над здоровим глуздом. Адже за роки комуністичного режиму влада по різному ставилась до єврейського народу. Репресії чередувались з милістю, дружелюбністю і навпаки. Лише в незалежній Україні 80-річний колишній розвідник відверто розповів про подробиці порятунку. Але Ісак Федорович не вважав, що він здійснив якийсь великий подвиг рятуючи дітей від смерті просто керувався людським сумлінням, жалістю.

На протязі 1942 і 1943 років сотні втікачів із таборів військовополонених і гетто було переправлено у партизанське зєднання. Багато євреїв стали партизанами і мужньо боролися в тилу ворога.

Начальником штабу в першій бригаді зєднання Бринського був майор Целермейєр. Під час виготовлення боєприпасів загинули 16-річний П.Райтер і 13-річний П.Цвейбель із Маневич. Йосип Блонштейн знищив 18 озброєних ворогів, підірвав 11 ворожих ешелонів та 8 автомашин. Загинули його брати Абрам і Герш. Його брат Михайло був в підривній групі, а сестри Бела і Мара були санітарками в підривних групах і займались розвідкою. Ці партизани мужньо били фашистів і допомогли остаточно розгромити фашистів, за що дуже багато з них нагороджені орденами і медалями. Усі жили однією дружньою сімєю, всі тим чи іншим чином працювали на Перемогу.

Після вигняння нацистів з Волині у 1944 році мешканці «таємного табору» повернулись у свої домівки. У єврейських дівчат Леї та Бели Рог нікого з рідні не залишилось у живих. Отож їх виховання взяла на себе держава, давши їм освіту і працю.

Майже 70 років минуло від тої страхітливої пори. У кожного по різному склались долі. І хоч Лея жила в Ізраїлі, а Бела в Росії, вони не забували свого рятівника, писали йому листи вдячності. Добре що за життя, колишньому партизану, славному полісянину який мешкав в Маневичах що на Волині, в ізраїльському посольстві в Києві, враховуючи його вклад у справу спасіння переслідуваних євреїв у роки нацистської окупації присвоїли почесне звання Праведника народів світу. Його імя, згідно засідання комісії в Єрусалимі від 26.08.1996 року, висічено на стіні пошани в Алеї праведників Яд – Вашем в Єрусалимі. Рятівнику було вручено медаль Праведника та грамоту, які нині знаходяться в експозиції Маневицького краєзнавчого музею. Від 15.11.2006 року Єврейська рада України присвоїла Ісааку Федоровичу Гнатюку звання «Праведник народів світу».

Рятували євреїв інші жителі Маневиччини, Так, житель станції Маневичі Шелудько Олександр Якимович допоміг переправити у партизанський загін Коніщука 73 особи. В селі Комарово на хуторі до кінця війни переховувався єврейський хлопчик, нині громадянин Ізраїлю.

У 1944 році партизан Ісаак Гнатюк вступив у ряди Червоної армії. У її складі брав участь у боях за Варшаву та Кенігсберг. Одержав пораненя, контузію. По війні повернувсь у Маневичі до сімї. Тут і одружився. Тут і похований на місцевому кладовищі. Нема також серед живих брата Спиридона, якого було вбито окупантами під час війни. А також старшого брата Михайла і Григорія.

В грамоті якій отримав Ісаак Федорович Гнатюк є такі слова: «Той, хто спас хоча б одну душу – спас весь світ». Цей вислів в повній мірі стосується нашого героя. Його добрі діяння заради інших непідвладні забуттю.

Петро Хомич

смт. Маневичі, Волинська область

Маневицький краєзнавчий музей

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі