Банк портретів / Зубков Василь та Зубкова Марія

Зубкови Василь та Марія

Неллі Ципіна народилася 1932 р. в м. Горлівка в сім’ї Лева Мендельовича та Зінаїди Борисівни Гордонів. Через три роки з’явився на світ її братик Емануїл. Мати була домогосподаркою, батько, інженер, працював у гірничорятувальному загоні.

По закінченні першого класу Неллі була на канікулах у м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро) в родині дідуся – Бориса Гершковича Фруміна, якому тоді минуло 67 років, та 43-річної тітки Розалії Борисівни. Мешкали вони на  вулиці Дзержинського (нині – Вернадського).

«Коли почалася війна, дідусь і тітка кожного дня очікували, що по мене приїде хтось із батьків. Однак сталося все по-іншому. Як з’ясувалося потім, батька в перші ж години війни було мобілізовано, а мати з братом терміново евакуювались у м. Бузулук Чкаловської області». Зі спогадів Неллі Ципіної

До Дніпропетровська наближалися гітлерівські війська, і рідні хотіли разом із Неллі евакуюватися. Утім, оскільки Розалія Борисівна працювала лікарем у залізничній лікарні, їй довго не видавали відповідних документів. А коли тітка нарешті отримала дозвіл, виїжджати було вже запізно.

«У місті й на вокзалі була паніка. В один із днів нам усе-таки вдалося завантажитись у вагон. Несподівано розпочалось потужне бомбардування станції, наш вагон було пошкоджено, й ми не змогли виїхати. Дідусь вирішив не продовжувати спроби евакуюватися. Тому ми оселились у квартирі родичів по вул. Короленка, 25, які евакуювалися раніше й залишили дідусю ключі». Зі спогадів Неллі Ципіної

Із перших днів окупації для євреїв настали тяжкі часи. За наказом німецького командування вони мусили носити на рукаві розпізнавальну пов’язку із шестикутною зіркою. Увечері 11 жовтня 1941 р. двірник повідомив, що родина має з’явитися наступного дня з речами та їжею на місце збору. За невиконання наказу – розстріл. У нижній частині проспекту Карла Маркса (нині – проспект Дмитра Яворницького) утворилася колона. Люди припускали, ніби їх ведуть на товарну станцію, щоб відправити до Палестини. Але колону зупинили біля глибокого яру поблизу Тунельної балки, речі наказали відкласти вбік. Невдовзі від яру почулися довгі кулеметні черги. Коли стрілянина вщухла й настали сутінки, натовп спробував розбігтись, але охорона відкрила вогонь, і всі припали до землі.

Настала холодна осіння ніч. Люди намагалися стояти якомога тісніше, щоб якось зігрітися. Дехто не витримував нервового струсу й помирав. На тіла мертвих клали дітей. Малюки плакали й просилися додому, старі молилися.

«На світанку знову застрочив кулемет, і колона ставала все меншою і меншою. Протягом дня на машинах підвозили все нові й нові партії євреїв. Моя тітка Роза плакала й лементувала, що через неї я загину. Вона докоряла собі, що не змогла мене вчасно повернути батькам. Мені дуже шкода було тітку, і я декілька раз брала її та дідуся за руки й вела в кінець колони, щоб відтягнути час нашої загибелі». Зі спогадів Неллі Ципіної

Наприкінці другого дня страт родина підійшла до краю яру. Так сталося, що за мить до пострілів Неллі впала на землю. Може, її штовхнув дідусь, рятуючи від смерті. Дівчинка опритомніла від холоду й важкості тіл, які лежали на ній. Вибралася з-під трупів і раптом почула команду: «Встань!». Перед нею стояв німецький офіцер, який вільно володів російською мовою.

«Мене лихоманило, я плакала й говорила, що я приїхала з Донбасу в гості, що я росіянка, що я випадково потрапила в колону з людьми, до яких я приїхала. В принципі, я була мало схожа на єврейських дівчат. Офіцер став мене уважно роздивлятися. Потім він підвів мене до купи речей, узяв звідти велику картату хустку й накинув на мене. Крім того, він встромив у мої руки буханку хліба. Після цього офіцер провів мене через поліцейське оточення». Зі спогадів Неллі Ципіної

Неллі опинилася на звалищі й не знала, куди йти. Повз неї проходив один із поліцаїв, і вона запитала в нього. Той злісно відповів: «Не разговаривай много, иди за мной». Дівчинка ледве встигала за ним і через певний час його загубила. Тримаючись того самого шляху, яким вони йшли на розстріл, повернулась на вулицю Короленка, де раніше мешкала.

«Наша квартира була зачинена, і я постукала до сусідки – тітки Насті, з дітьми якої гралася. Вона впустила мене й поклала у ліжко. Лише через тиждень я змогла піднятися». Зі спогадів Неллі Ципіної

Сусідка розповіла бездітним сусідам Зубковим про те, що в неї перебуває дівчинка з Донбасу, росіянка, яка приїхала погостювати до сусідів-євреїв і тепер залишилася сама. Сусідка, тітка Настя, не могла залишити Неллі в себе, бо мала двох своїх дітей, а харчів було обмаль. Зубкови, поміркувавши, взяли дитину до себе.

«Моя прийомна мати Марія Федорівна до війни працювала двірником. Батько Василь Юхимович працював конюхом і мав коняку та бричку. Це дозволяло під час окупації якось існувати. Поступово я звикла до нової родини, почала гуляти у дворі й на вулиці. Мене дуже тривожило те, що хлопці із сусідніх дворів дражнили мене “жидовочкой”. Вочевидь, вони раніше помічали мене в товаристві дідуся й тітки Рози. Мої побоювання виявились небезпідставними». Зі спогадів Неллі Ципіної

Приблизно через два місяці до квартири Зубкових увійшли гітлерівські солдати з офіцером. Повідомили, що згідно з чиєюсь заявою в цій родині мешкає єврейська дівчинка. Марія Федорівна почала дуже плакати й переконувати офіцера, що Неллі – росіянка, сирота й навіть її далека родичка.

«Поглянувши на мене і, вочевидь, не виявивши типовості в моїй зовнішності (я була світлоока, з прямим каштановим волоссям), офіцер пожалів нас, але в категоричній формі вимагав, щоб на мене були оформлені документи і я була удочерена офіційно через міську управу. Доти він мене заарештовує. Мати повинна кожні два дні відмічатися в поліцейському комісаріаті, а батько повинен привезти відповідні документи з села Шамшине, звідки була родом Марія Федорівна». Зі спогадів Неллі Ципіної

Близько двох місяців Неллі провела в ув’язненні. Її систематично викликали на допити. Кілька разів жорстоко били. Камера була із цементу, з мокрими стінами. Дівчинка весь час тремтіла від холоду й страху. На допитах твердила те саме: «Я росіянка, сирота, мати померла від тифу, коли я була маленькою, батько загинув на шахті, Зубкови – далекі родичі».

«Мої відповіді були переконливими, оскільки я жила в середовищі гірничорятувальників та шахтарів, де чула величезну кількість таких сумних історій. Батько Василь повернувся із села й привіз необхідну довідку. Мене випустили з ув’язнення. Відповідно до цієї довідки в міській управі Зубкови в моїй присутності оформили удочерення. Я стала Зубковою Неллі Василівною». Зі спогадів Неллі Ципіної

Після визволення до Дніпропетровська почали повертатися єврейські родини. Про долю Неллі Гордон дізналася лікарка Чегринська, яка вирішила розшукати її рідних. Усім своїм пацієнтам-євреям вона розповідала про дівчинку й просила долучитися до пошуку людей на прізвище Гордон. 14 березня 1945 р. до Чегринської на прийом прийшла двоюрідна сестра Неллі – Маара Гордон. Дізнавшись, що дівчинка жива, Маара кинулася до своєї матері Рахілі, і вони разом прийшли на подвір’я на вулицю Короленка. Неллі з прийомною мамою саме йшла їм назустріч – до крамниці.

«У душі я була щасливою, але інтинктивно не висловлювала радості перед своіми рятівниками, які стільки пережили й ризикували задля мене власним життям. Через день за телеграмою тітки Рахілі по мене з Донбасу, з м. Красний Луч, приїхав батько. Усі наступні роки я підтримувала стосунки зі своїми рятівниками: ми переписувалися й періодично гостювали одне в одного». Зі спогадів Неллі Ципіної

У 1968 р. Василь Зубков захворів і перебував у тяжкому стані. Неллі приїхала з ним попрощатися. Невдовзі названого батька не стало. Марія Зубкова померла 1982 р. в обласній лікарні Дніпропетровська, куди Неллі влаштувала її на лікування.

     Відповідно до заяви Неллі Ципіної її рятівникам Василю та Марії Зубковим у 1998 р. було посмертно присвоєно звання «Праведник народів світу».

УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ВИВЧЕННЯ ГОЛОКОСТУ

м. Дніпро

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі