Банк портретів / Шевчук Лаврентій, Євдокія та Василь

Шевчуки Лаврентій, Євдокія та Василь

Селяни Лаврентій Шевчук, його дружина Євдокія і троє їхніх дітей жили в с. Ланівці Тернопільської області.

Ланівці пережили свій єврейський ренесанс. Вже згідно з офіційним переписом 1847 р. так зване Лановецьке єврейське товариство складало 523 особи. Але буремні події ХІХ–ХХ ст., наче хвилі могутньої ріки, накотилися на містечко.

У кінці ХІХ ст. лановецький селищний голова пан Авербух розіслав по Волині та Поділлі листівки, в яких вихваляв сприятливі умови життя та праці в Ланівцях. Єврейські родини почали туди переїжджати на проживання. Згодом тут утворилось і почало зростати так зване товариство місцевої інтелігенції: вчителі, підприємці, лікарі, духовні наставники.

Найціннішими свідками вказаного хронологічного періоду є мацеви – надгробки з іменами, що знайдені в мікрорайоні Новосілки, де був найдавніший у Ланівцях єврейський цвинтар.

Німці зайняли Ланівці 3 липня 1941 р.: містечко окупували частини німецької 17-ї армії.

У серпні почали створювати гетто, у якому було близько 2 тис. мешканців. Про життя в гетто та його знищення ми дізнались зі спогадів Моше Розенберга та Мейра Беккера – «Меморіальна книга мучеників Ланівців, які загинули під час Голокосту».

2 серпня 1942 р. німецька окупаційна влада віддала наказ знищити всіх в’язнів лановецького гетто. Останній шлях ланівчан єврейської національності проходив по вул. Українській. На околиці містечка було розстріляно 3587 осіб. Ще 1,5 тис. було відправлено до Вишнівця і там теж знищено.

А якось вранці навесні 1943 р. Лаврентій Шевчук виявив у себе в стайні двох євреїв. Один із них, Моше Гельман, був учителем Василя, сина Шевчуків. Другим євреєм був Моше Галер, друг Гельмана, родом із Тернополя. Вони попросили Шевчука дозволити їм залишитися у стайні до ночі.

Лаврентій погодився, а незабаром його дружина принесла їм тепле молоко та ковдру. Пройшов день, два, і Шевчук зрозумів, що цим євреям нікуди йти, і тоді він запропонував їм залишитися в його будинку. Спочатку вони спали в сіні у стайні або в ямі, яку вони собі вирили. Раз у день Степан або його дружина приносили своїм підопічним їжу, а щоб хоч чимось відплатити господарям будинку за таку гостинність, Гельман і Галер доглядали за конем і молотили зерно.

Василь регулярно відвідував своїх єврейських підопічних, приносив їм новини та намагався всіляко їх підбадьорити. Протягом майже року Гельман і Галер ховалися у стайні в Шевчуків. Вони покинули їхній будинок лише раз, коли німці проводили обшуки. Тоді євреї сховалися в полі.

У березні 1944 р. Червона армія звільнила ці землі від нацистів. Гельман повернувся в школу в Ланівцях, а Галер оселився у Збаражі. Вони обидва постійно відвідували сім'ю своїх рятівників, що дратувало місцевих націоналістів, і одного разу вони напали на 17-річного Василя та вбили його.

Пізніше Гельман і Галер покинули СРСР: Моше Гельман поїхав в Ізраїль, а Галер  – у США. Вони впродовж багатьох років підтримували відносини з Шевчуком. 10 лютого 1997 р. Яд Вашем удостоїв Лаврентія та Євдокію Шевчуків і їхнього сина Василя почесним званням «Праведник народів світу».

Тетяна Бикович

м. Київ

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі