Банк портретів / Єльніков Семен та Єлизавета

Єльнікови Семен та Єлизавета

У 1930-х рр. м. Запоріжжя стало індустріальним серцем сталінської модернізації. Поруч із промисловими гігантами нашвидкуруч зводилися цілі робітничі селища, де в тісних занедбаних бараках юрмилися «будівничі соціалізму».

Напередодні війни в одному з таких запорізьких бараків (№ 38), у 7-му селищі, мешкала сім’я Єльнікових: Семен Якович, його мати Феодосія, сестра Єлизавета, дружина Олена, семирічна донька Валя і двоє хлопчиків-близнюків, які народилися в переддень нацистського вторгнення.

Семен працював механіком на Дніпровському алюмінієвому заводі, з початком війни готував обладнання підприємства до евакуації на схід. Наприкінці вересня 1941 р. разом із підприємством під бомбардуваннями та обстрілами сім’я намагалася виїхати з міста останнім ешелоном, але в м. Синельникове на Дніпропетровщині колії були вже розбомблені, довелося повертатися.

Біда не змусила себе чекати. За кілька днів до вступу німецьких військ у Запоріжжя, Семенова дружина Олена загинула під час ворожого авіабомбардування. Невдовзі померли й немовлята-близнюки: у хаосі війни батько не зумів забезпечити їх чимось, що замінило б материнське молоко.

4 жовтня 1941 р. нацисти ввійшли до обласного центру.

Семен – єдиний член сім’ї, який працював, – знайшов нову роботу: став обслуговувати бойлери в громадських лазнях.

Із приходом окупантів у Запоріжжі розпочалися систематичні переслідування єврейського населення, які досягли апогею навесні 1942 р. Так, до квітня 1942 р. близько 4 тис. євреїв міста було розстріляно в протитанкових ровах поруч із радгоспом ім. Сталіна.

У березні 1942 р. хтось постукав до Єльнікових. Це була 20-річна Сара Сас, студентка медінституту, з жовтою пов’язкою на рукаві, яку змушені були носити всі євреї. Як виявилося, вона приїхала в Запоріжжя з Вінниччини перед самим початком війни – відвідати брата Якова. З невідомих причин дівчину не евакуювали разом із його родиною, і вона опинилася в таборі примусової праці для євреїв. Одного разу, коли їх під охороною вели на роботу, Сара забігла в найближчу будівлю. Це був барак Єльнікова. Дівчина благала заховати її, і Семен погодився. Сару поклали на ліжко, ніби хворого члена сім’ї. Так дівчина переховувалася три тижні, аж поки її помітила сусідка. Вона вимагала від Семена Яковича позбутися Сари, погрожуючи донести владі. Про наслідки допомоги євреям, повідомляли розклеєні по всьому місту оголошення: «…за перехов жидів і комісарів − розстріл усієї родини».

Єльніков присоромлював сусідку, мовляв, у неї два сини в Червоній армії, може, їм теж знадобитися чиясь допомога. Але та була невблаганна.

Переодягнувши Сару й забезпечивши її фальшивим паспортом на ім’я Ганни Самарської, Семенова сестра Єлизавета пішла з нею за межі міста, нібито для обміну речей на харчі. Дорогою Єльнікова навчала єврейку хреститися. У с. Лепетиха на Херсонщині Сара влаштувалася працювати в місцевий колгосп, і дівчата розлучилися. 10 місяців потому Сару вивезли на примусові роботи в Німеччину, де їй вдалося дожити до кінця війни.

Тим часом Семен і Єлизавета Єльнікови приєдналися до запорізького підпілля – діяли у складі «партизанського загону № 117 ім. Чапаєва», який влаштовував диверсії на місцевих підприємствах і допомагав рятуватися радянським військовополоненим-утікачам.

У 1945 р. Сара Сас повернулася на Вінниччину, але зустрічати її було нікому: жоден родич не пережив окупації, а на місці родинного будинку залишилося згарище. Вона поїхала в Запоріжжя подякувати своїм рятівникам і понад рік прожила із сім’єю Єльнікових у їхньому невеликому бараці. Відтоді вони не втрачали зв’язку.

Семен помер у 1949 р., а з Єлизаветою Сара дружила аж до своєї смерті в 1985 р.

30 грудня 2001 р. Яд Вашем удостоїв Семена Єльнікова та його сестру Єлизавету почесного звання «Праведник народів світу».

Запорізький обласний краєзнавчий музей

м. Запоріжжя

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі