Бабичі Ярослав та Марія

Жителі м. Борислав на Львівщині Марія та Ярослав Бабичі врятували Цві Хайліга (інший варіант імені та прізвища – Гесьо Гелік) та Міну Хайліг (Гелік).

За часів СРСР про цю історію вдома не розповідали, щоб не мати зайвих проблем. Тож нічого про неї не знала й дочка Христина.

Але в середині 1990-х рр. до Марії та Ярослава Бабичів приїхала ціла делегація. У її складі були врятований Гесьо Гелік та люди з камерами. Що саме відзняли ізраїльтяни, наразі невідомо.

«Отже, це було в Бориславі. Батько Ярослав – 1919 р. н. Мати Марія – 1918 р. н. Батько мав травму ока, через яку воно не бачило. Саме тому його не забрали в радянську армію. Побралися 1942 р., коли Борислав був окупований німцями. Батько вчителював у селі Орів. Мама працювала в німецькій управі секретарем. У Бориславі у батька був великий дім, де з 1946 р. по 1970 р. на першому поверсі було поштове відділення. Сусідами Ярослава були польські євреї Геліки. Це був орієнтовно листопад 1941 р., коли в м[ікро]р[айо]ні Мразниця німці зробили гетто й зігнали туди єврейське населення. Мразниця (польською – Мражниця) була оточена протитанковими ровами і патрулювалася німецькими солдатами. І от (листопад 1941 р.) Прибігає додому молодший з Геліків (Гесьо), каже: “Славку, рятуй нас, бо наша родина в гетто”». Зі спогадів Христини Гоянюк

У м. Борислав відбулася ціла низка акцій винищення євреїв. 27–28 листопада 1941 р. нацисти заарештували близько 800 непрацездатних осіб – інвалідів та старих, яких 29-го розстріляли поблизу нафтової вишки під назвою «Пілсудський». Другу з наймасовіших акцій, так звану переселенську (виселити нібито мали до м. Пінськ), було проведено 6–8 серпня 1942 р. Тоді близько 5 тис. євреїв, переважно жінок і дітей, відправили до табору смерті Белжець. 23–24 жовтня 1942 р. відбулася третя акція, під час якої 1020 осіб вивезли (напрям невідомий), а невдовзі почалася чергова облава, яка тривала майже місяць (4–30 листопада 1942 р.). Спійманих євреїв, переважно дружин та дітей робітників оборонної промисловості, тримали в кінотеатрі «Колізей» без їжі та води, а 30-го числа відправили до Белжеця. Упродовж п’ятої акції, 16–17 лютого 1943 р., було схоплено близько 600 осіб (зокрема, робітників із міських майстерень лісопереробного заводу), а 21 лютого їх розстріляли.

«Тато сказав Марусі (мамі), що Геліки потребують допомоги, і та, ризикуючи бути викритою, в німецькій управі зробила їм Kennkarte (паспорт) на польські прізвища. Тепер треба було думати, як передати документи. Ярослав придумав план, пішов на Мразницю, де був великий рів. Дивився, як німець ходить. Виявилося, що охоронець мав однаковий маршрут. Коли німець пішов уліво і його не було видно, Ярослав стрибнув у рів у гетто. Пробрався за спиною охоронця. Знайшов Геліків і передав кенкарти. Потім дочекався, поки німець піде назад, вибрався з гетто». Зі спогадів Христини Гоянюк

А 25 травня – 2 червня 1943 р. гетто було ліквідовано. Усіх, хто в ньому залишився, розстріляли.

«На другий же день після отримання паспортів сім’ю Геліків звільнили, і вони поїхали в Польщу. А з Польщі після війни переїхали до Ізраїлю. В 1990-х роках приїхали в Україну, щоб побачити тата й подякувати йому. Батьків Геліків уже не було в живих». Зі спогадів Христини Гоянюк

Леонід Мільман, очільник осередку єврейської громади в м. Борислав, дізнавшись про історію врятування Геліків Бабичами, подав (орієнтовно в 1996 р.) документи до м. Київ голові Єврейської ради України Іллі Левітасу. Тож Ярослав Григорович і Марія Євгенівна отримали лист про присвоєння їм звання Праведника України.

«Мама померла в 1999-му. А книжку тато отримав у 2002 р. У книжці написано: “Марії Бабич – посмертно”. А тато помер уже у 2005-му». Зі спогадів Христини Гоянюк

Була спроба подружжя Бабичів одержати звання «Праведник народів світу».

«Ярослав і Марія Бабичі самі написали в Яд Вашем у 1995 році з проханням визнати їх Праведниками. Вказали імена врятованих та адресу Цві Хайліга в Ізраїлі. Ми написали йому лист. Цві Хайліг зателефонував у Яд Вашем і сказав, що заплатив Бабичам за їхню допомогу й тому вони не можуть вважатися Праведниками. Оскільки звання Праведника присуджується на основі того, що стверджує врятований, а не рятівник, справу Бабичів було закрито. У 2001 році я написала Ярославу Бабичу у відповідь на його запит, що Цві Хайліг стверджує, що заплатив за допомогу. Більше листування не мало продовження», – розповідає Катерина Гусарова, очільниця сектору СНД у відділі «Праведники народів світу», Меморіал Яд Вашем.

Чотиригодинне інтерв’ю із Цві та Міною Хайлігами представники Яд Вашем записали в 1992 р. Судячи з короткого опису, Хайліги взагалі не згадують ані про Бабичів, ані про підробні документи. Є розшифровка (50 сторінок). Інтерв’ю було проведено івритом.

Христина Гоянюк розповіла про те, як її рідня постраждала від більшовицьких гонінь.

«Старший брат та середульша сестра батька переслідувались зі сторони радянської влади. 1946 року в Коркіно Челябінської області вивезені: дідусь Бабич Григорій, баба Емілія Бабич, брат Ярослава Микола Бабич і його сестра... В 1966 році повернулись, але дід і баба померли й були поховані в Коркіно. Вислали їх за те, бо вони начебто причетні до УПА». Зі спогадів Христини Гоянюк

Самі Ярослав Григорович та Марія Євгенівна, за словами їхньої дочки, до повстанського руху причетні не були, і Марію від 1945 р. комуністи не чіпали, хоч вона й працювала в управі за окупантів. Будинок їхній було націоналізовано, але згодом повернуто. На першому поверсі зробили поштове відділення, яке діяло там до 1970 р. На другому жили Бабичі.

«Хочу, щоб про подвиг моїх батьків дізналося більше людей, – каже Христина Гоянюк. – І щоб їхні портрети були в Галереї Праведників у Бабиному Яру».

26 червня 2002 р. Єврейська рада України на чолі з Іллею Левітасом надала Ярославу Бабичу та Марії Бабич (посмертно) звання «Праведник України».