Барбаруки Іван, Оксенія та Іван

Іван та Оксенія Барбаруки разом із сином Іваном проживали в с. Погіньки, що неподалік м. Ковель на Волині. Під час нацистської окупації Іван Барбарук-старший був сільським старостою і врятував від переслідування місцевого єврея Вольфа Патоку.

Гітлерівці окупували село 24 червня 1941 р. Чоловіків-євреїв відразу залучили до примусових робіт на будівництві доріг. 20-річний Вольф теж опинився в трудовому таборі. Наприкінці 1942 р., коли табір ліквідували, юнаку вдалось уникнути розстрілу. Він утік у ліс і певний час там переховувався. Але відсутність їжі та холоднеча змусили його шукати допомоги в місцевих селян. Отож Вольф постукав до оселі Івана Барбарука, якого добре знав до війни, й попросив прихистку. Староста наказав йому вийти й повернутися тією самою дорогою, якою прийшов, тому що його бачило багато людей. А коли стемніє, порадив повернутися: двері у хлів будуть відчинені. Вольф зробив усе згідно з Івановими настановами й відтоді мешкав на обійсті Барбаруків.

Невдовзі Іван Барбарук-молодший приніс Патоці лиху звістку – що сховок, де перебували його батьки та сестра Хайка, знайшли й усіх розстріляли. Допомагати євреям було вкрай небезпечно. Родину Барбаруків теж почали підозрювати. Імовірно, саме через свою допомогу євреям навесні 1943 р. загадково загинув Іван Барбарук-старший. Оксенія із сином, остерігаючись розправи й над ними, попросили Вольфа піти. Юнак погодився, тож усе літо провів у лісі, а з настанням холодів знову повернувся до Барбаруків і залишався в них до вигнання гітлерівців.

Після війни Вольф Патока емігрував до США, але зв’язок із рятівниками не втрачав: допомагав матеріально, періодично відправляючи посилки. Свою доньку Вольф назвав на їхню честь – Барбарою.

У 2012 р. Яд Вашем визнав Івана й Оксенію Барбаруків та їхнього сина Івана Праведниками народів світу.

/