Банк портретів / Бовкун Георгій

Бовкун Георгій

Георгій Бовкун та Ісай Подольський проживали в м. Дніпропетровськ (нині – Дніпро) і були друзями ще зі шкільних років. Після початку німецько-радянської війни вони записалися до лав Червоної армії й пішли на фронт. Під час одного з боїв підрозділ Бовкуна був оточений – чоловік потрапив у полон. У серпні 1941 р. Георгію вдалося втекти й повернутися до рідного міста. Там він почав працювати на залізничній станції, а пізніше вступив до підпільної організації.

У жовтні того самого року Георгій Бовкун виявив, що його друг Ісай Подольський також перебуває в місті: йому вдалося вирватися з полону й втекти. До того часу близько половини євреїв м. Дніпропетровськ уже були знищені нацистами.

Бовкуну вдалося відшукати Ісая і відвести його до своїх бабусі й дідуся, у яких жив і сам Георгій. Ісай розповів Георгію, що, коли втік із полону, він повернувся до міста дізнатися про долю своїх батьків. Він звернувся до кількох старих друзів, але ніхто не погодився дати притулок йому більше ніж на день чи два.

Протягом 6 місяців Бовкун переховував Подольського, ділився з другом своїм скромним запасом їжі. Також йому вдалося дістати для Ісая фальшиві документи. Від того часу і до кінця життя Ісай став Анатолієм Тросницьким.

У березні 1942 р., коли Георгій Бовкун вивів Ісая зі схованки на вулицю, щоб той подихав свіжим повітрям, їх помітив сусід, який мав антисемітські переконання. І хоча їм вдалося переконати сусіда, що вони – двоюрідні брати, Подольський вирішив піти.

Маючи намір перетнути лінію фронту, Ісай із фальшивими документами вирушив на схід. Однак по дорозі він заразився тифом й опинився в лікарні в м. Гуляйполе (Запорізька область). За Ісаєм доглядала медсестра Санда Костенко, яка виявила, що він – єврей. Попри це, жінка не видала його, виходила, а коли Подольського відправили з іншими пацієнтами в табір для військовополонених, вона дала йому свою адресу в м. Гуляйполе, пообіцявши заховати його, якщо він коли-небудь буде потребувати притулку.

У травні 1942 р. Ісаю Подольському вдалося втекти з табору. Прийшовши до будинку Санди Костенко, він знайшов її хворою на тиф. 16-річна донька Санди, Олена, доглядала за матір’ю та за хворою бабусею. Попри складну ситуацію, вона залишила Подольського в будинку. Одужавши, Санда Костенко допомогла Ісаю знайти роботу на фабриці.

Незабаром, улітку 1943 р., Ісая заарештували за підозрою в підпільній діяльності. Йому вдалося втекти й знову повернутися до родини Костенків. Там він переховувався до тих пір, поки не покинув м. Гуляйполе. Коли йому вдалося перетнути лінію фронту, він вступив до лав Червоної армії, в частинах якої воював до 1944 р. Червоноармійську книжку йому виписали на ім’я Анатолія Ігнатовича Тросницького – так Ісай і залишився на все подальше життя носієм прізвища, яке його врятувало. У боях під м. Кривий Ріг він був важко поранений – втратив руку. Після демобілізації він закінчив інститут, а у 1993 р. Ісай Якович Подольський переїхав до США.

Георгій Бовкун і Санда Костенко нагороджені званням «Праведник народів світу» 5 серпня 1996 р. Олена Костенко отримала звання «Праведник народів світу» 4 квітня 1999 р.

Український інститут вивчення Голокосту

м. Дніпро

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі