Боганчі Прокіп та Євдокія

Українська родина Боганчів жила в м. Харків по вулиці Кацарській, 32. Прокіп Пилипович та Євдокія Миколаївна виховали синів Віктора й Миколу. Коли почалася німецько-радянська війна, Віктор пішов на фронт. 14-річний Микола ще вчився в школі, мав найкращі оцінки у класі. Серед його однокласниць була Жанна Аршанська, сусідка по вулиці, обдарована піаністка, місцева знаменитість, яка виступала з концертами в Харкові та інших містах.

Німецькі війська захопили обласний центр 25 жовтня 1941 р., а вже 14 грудня з’явилася відозва міського коменданта до євреїв м. Харків. Усім їм було наказано до 16 грудня переселитися в бараки тракторного й верстатобудівного заводів. Єврейська родина Аршанських змушена була мешкати в гетто. У занедбаних бараках одночасно опинилися десятки тисяч людей, які страждали від страшної скупченості, голоду й холоду. Гетто проіснувало недовго: від середини грудня 1941 р. до початку січня 1942 р. все єврейське населення міста було знищено.

1 січня 1942 р. у двері будинку Боганчів хтось постукав. Євдокія Миколаївна відразу впізнала Жанну Аршанську. Вона була не тільки однокласницею сина, а й місцевою знаменитістю, адже з юних літ виступала з концертами в Харкові і інших містах. Євдокія Миколаївна відразу провела її в дім, у тепло. Трохи відігрівшись, дівчина розповіла, що їй вдалося втекти з колони євреїв, яких вели на смерть. Майже добу вона добиралася до міста, по дорозі ночувала в зовсім незнайомих людей, які, ні про що не питаючи, прихистили її та нагодували. Повернувшись на рідну вулицю, Жанна передусім прийшла до найближчої подруги, але господарі будинку, не пустили її навіть на поріг, благаючи піти й не наражати їхню родину на смертельну небезпеку. Тоді вона звернулася до Боганчів.

Син та чоловік схвалили вчинок Євдокії Миколаївни. Сподіваючись, що прихід Жанни залишився непоміченим, сховали її у своєму будинку. Виявилось, однак, що сусіди знали їхню таємницю: три дні потому одна із сусідок підійшла до Миколи Боганчі й по секрету повідомила, що їй відомо, де зараз перебуває Фріна Аршанська, молодша сестра Жанни. Дочекавшись темряви, Прокіп Пилипович вирушив за вказаною адресою і повернувся додому з Фріною.

Ще цілий тиждень сестри Аршанські жили в будинку Боганчів. Зачувши будь-який шурхіт на вулиці, дівчата ховалися в погріб. Однак усім було зрозуміло, що сусідам про них відомо й урешті-решт інформація дійде до влади. Тому було вирішено, що сестрам треба покинути м. Харків, де їх занадто добре знають. Боганчі вигадали для них таку історію: звуть їх Ганна й Марина Морозови, батько їхній загинув на фронті, маму вбито під час бомбардування. Щоб дівчатам було менше 14 років, Євдокія Миколаївна придумала їм дні народження: Жанні 1 квітня 1927 р. замінила на 25 грудня, а Фріні – 10 квітня на 20 грудня 1929 р.

Жанна згадала, що в м. Полтава жив друг батька. Поїзд туди ходив тільки з м. Люботин, тому Євдокія Миколаївна попросила свого родича, який мав коня й віз, доправити дівчат на станцію. Той погодився.

Аршанські дісталися до м. Полтава й були прийняті до місцевого сиротинця. Там вони отримали довідки на вигадані імена, бо жодних документів не мали. На горищі дитячого будинку дівчата виявили старе піаніно. Директор закладу почув їхню гру й дав указівку негайно настроїти інструмент. Жанна та Фріна почали грати для публіки, окремо й разом – у чотири руки, повторюючи з пам’яті свій довоєнний репертуар. Невдовзі їм надали кімнату в будинку Полтавської музичної академії, а ще згодом їх стали запрошувати акомпанувати місцевій танцювально-вокальній групі, яка виступала переважно перед німецькими солдатами й офіцерами.

Талановитих дівчат німці під час відступу вирішили вивезти на Захід. Закінчення війни втікачки зустріли в Австрії.

Потім вони опинилися в США, де продовжили музичну освіту, створили сім’ї. Жанна Довсон і Фріна Болдт стали відомими піаністками. Після війни вони жодного разу не були в Україні й не мали зв’язку зі своїми рятівниками. Євдокія, Прокіп і Микола Боганчі пішли з життя, не знаючи, що врятовані ними дівчата вижили й долі в них склалися щасливо. Через багато років їхні нащадки відновили дружні зв’язки. До Боганчів у м. Харків двічі приїздив Ґреґ Довсон – син Жанни Аршанської, який 2009 р. описав історію порятунку сестер Аршанських у своїй книжці «Ховаючись у світлі софітів: історія виживання музичного таланту».

5 грудня 2007 р. Яд Вашем удостоїв Прокопа та Євдокію Боганчів почесного звання «Праведник народів світу».