Бондаренки Василь та Ганна

Василь та Ганна Бондаренки проживали на території нинішнього с-ща Сєдове на Донеччині. Як і більшість селян, які мали садиби на березі Азовського моря, займалися рибальством.

Узимку 1942 р. на обійстя подружжя прийшла дівчинка-підліток, яка попросила їжі. Василь та Ганна жили усамітнено, дітей не мали, тож із радістю прийняли гостю й запропонували зостатися з ними. Бондаренки не пошкодували про своє рішення навіть після того, як дівчина розповіла про своє єврейське походження. Звали її Софією, вона була четвертою, наймолодшою, дитиною в сім’ї маріупольського кравця Маркуса Юдовича. Її мати померла від хвороби напередодні німецько-радянської війни, старшого брата призвали на фронт, а одна із сестер встигла евакуюватися.

16 жовтня 1941 р. німці зігнали маріупольських євреїв за місто на страту. Софія розповідала, що батько й сестра Рахіль, мабуть, загинули. Вона теж упала в розстрільну яму, коли пролунала автоматна черга, але, зрозумівши, що жива, вночі почала вибиратися. Рухаючись уздовж моря, вийшла до місцевості, де жили Василь та Ганна.

Бондаренки вирішили удочерити Софію. Подружжя вмовило старосту села внести дівчину в реєстри як їхню доньку.

Після війни Софіїн брат повернувся з фронту, а сестра з евакуації, але дівчина залишилася зі своїми новими батьками й прожила в них до 1951 р., коли вийшла заміж. Пізніше опікувалася ними, коли вони постаріли.

У 2002 р. Яд Вашем визнав Василя та Ганну Бондаренків Праведниками народів світу.