Буковські Іван та Ганна, Гановська (Буковська) Любов, Шимченко (Буковська) Надія

Іван та Ганна Буковські під час Другої світової війни проживали в с. Хрінники на Рівненщині. У родині зростало восьмеро дітей.

У перші місяці нацисти намагалися ніби обережно поводитися з українським населенням. Основні репресії були спрямовані проти євреїв, яких із навколишніх сіл переселили на північну околицю смт Демидівка. Гетто обгородили колючим дротом, але режим був не дуже суворий. Українці могли приносити їм їжу, заходити у справах, адже серед євреїв було чимало кравців та шевців. Згодом окупанти ввели обмеження на вільне пересування населення. Деяким єврейським сім’ям вдавалося втекти з гетто й облаштувати собі сховки в Хрінницьких лісах. Але й там на частину з них чекала розправа.

Навесні 1942 р. лісник Іван Буковський, їдучи підводою, вбачив у лісі незнайомку. Та бігла разом із дівчинкою йому назустріч і голосно кричала. Зупинився з’ясувати що сталося. Жінку звали Геня Шварцман. Подружжя Шварцманів із семирічною донькою і трирічним сином останні шість місяців переховувалось у лісі. Поруч у сховках були й інші євреї. Але і їх, і Гениних чоловіка та маленького сина німці розстріляли під час облави.

«Вона відчула, що може довіритись цьому чоловікові. Повернувшись додому, батько про все розповів мамі, своїй сестрі та її чоловікові. Коли стемніло, вони взяли лопати й пішли до лісу. У першу чергу захоронили вбитих, а потім викопали нові землянки, наносили туди сіна й залишили там Геню з дитиною. Це укриття було на околиці лісу, недалеко від нашої хати». Зі спогадів Софії Анджейкович, дочки Буковських

Буковські дбали про своїх підопічних, щодня відправляючи до них старших дочок із їжею та водою. Але біда не спала. Хтось із місцевих побачив, що серед лісу сушиться одяг, і в селі почалися розмови про втікачів-євреїв. Побоюючись, що сховок буде викрито, Іван та Ганна вирішують забрати Геню з донькою до себе.

«І тоді тато і мама посилають мене зі старшою сестрою до лісу: "Діти, хутенько біжіть і скажіть цим людям, щоб як тільки стемніє, вони негайно йшли до нас додому". Вони прийшли, мама їх помила, переодягнула в свій одяг, нагодувала і поклала спати. А на ранок батьки вирішили зробити для них схрон. У клуні зберігалося сіно. Батьки вискубали сіно і зробили там заглиблення, в якому наші врятовані деякий час переховувалися, а ми, діти, носили їм їсти. Мама пильнувала, щоб ніхто до нас не зайшов, чужі діти не забігли чи сусіди – та не побачили їх». Зі спогадів Софії Анджейкович, дочки Буковських

Але одного разу трапилося непередбачуване: німці підводами приїхали на подвір’я Буковських набрати своїм коням сіна. Життя рятівників та їхніх дітей зависло на волосинці.

«Старші сестри повтікали, а мама взяла меншого братика на руки, і я з сестрою Полею стояла біля неї. Мама дуже плакала, бо знала, що це смерть прийшла у наш двір. Вона щось розказувала німцям, просила, але вони нічого не розуміли. Я знала, що сусід через дорогу був учителем німецької мови і завжди називав мене "кляйне кіндер". Я й побігла до нього. Після розмови з сусідом німці залишили наше обійстя». Зі спогадів Софії Анджейкович, дочки Буковських

По війні Геня та Поліна Шварцман емігрували до Ізраїлю, але завжди пам’ятали своїх рятівників і підтримували зв’язки. У 1992 р. на їхнє запрошення члени родини Буковських гостювали в Ізраїлі. А в 1994 р. Івана й Ганну Буковських та їхніх старших доньок Любов і Надію Яд Вашем визнав Праведниками народів світу.