Банк портретів / Білостоцькі Марія, Ніна, Степан і Неоніла

Білостоцькі Марія, Ніна, Степан і Неоніла

У приватному будинку невеликого села Ворзель, що на Київщині, проживала родина Білостоцьких – вдова Марія Білостоцька, її донька Ніна та онука Неоніла. Син Степан з дружиною та маленькими дітьми жив поряд на сусідній вулиці. Старший син Борис, батько Неоніли, був на фронті.

23 серпня 1941 р. німецькі війська окупували Ворзель й того ж дня розстріляли 13 місцевих євреїв. Нова окупаційна влада сповістила мешканців, що за переховування комуністів, комсомольців, євреїв та зброї буде застосована смертельна розправа. Незважаючи на попередження родина Білостоцьких вирішила чинити опір окупаційній владі.

У березні 1942 р. Марія Білостоцька прийняла у свій будинок 4-річну Енвеліну Гершман. Батько Енвеліни, Мотель, був мобілізований до Червоної армії, а мати переховувалася у Києві – вона була впевнена, що донька Ела у Білостоцьких буде у більшій безпеці. Коли приходили сторонні люди (німці або поліцаї), Енвеліну ховали на горищі або з Неонілою Білостоцькою відправляли до Степана. Дітей було багато й важко було розібрати, хто має єврейське походження, а хто ні. Неоніла стала для маленької Енвеліни і нянею, і подружкою, і ангелом-охоронцем.

З 1942 р. родина Білостоцьких брали активну участь у діяльності місцевого підпілля. Через будинок Марії, який став явкою ворзельських підпільників, у ліс доставляли зброю, медикаменти, теплий одяг, продукти харчування та чисту білизну, які прали для партизанів мати і донька Білостоцькі. Тут також переховувалися радянські військовополонені, які втікали з німецьких таборів і намагалися дістатися до партизанів. Зв’язок між лісовими повстанцями та підпільною групою забезпечував Степан Білостоцький, який у 1941 р. утік з німецького полону та влаштувався на роботу лісником. За увесь період окупації завдяки діяльності родини Білостоцьких до партизанських загонів було переправлено понад 60 бійців.

У вересні 1943 р. місцевий колаборант Дмитро Борисов після невдалої спроби ворзельських підпільників його ліквідувати, вказав гітлерівцям на Ніну Білостоцьку та кількох інших осіб. На усіх підозрюваних окупанти вчинили облаву.

Арештами займалися підконтрольні німцям вояки Російської визвольної армії (РОА), які були розквартировані на території Ворзеля. Коли власівці прийшли до будинку Марії Білостоцької, онука Неоніла схопила Енвеліну й разом із нею вистрибнула через вікно, що виходило у двір. Спочатку дівчатка ховалися у лісі, а вночі прийшли в будинок Степана Білостоцького. Тут дівчатка переховувалися до вигнання нацистів.

Марію Білостоцьку та її доньку Ніну після жахливих катувань розстріляли. Їхній будинок окупанти спалили дотла.

У 1944 р. мати Енвеліни, якій вдалося вижити у Києві під час окупації, повернулася й забрала врятовану доньку.

У 1968 р. на могилі, де були поховані страчені Ніна та Марія було встановлено пам’ятник, за яким доглядають місцеві жителі.

Упродовж багатьох років рятівники і врятована підтримували стосунки. 14 грудня 1999 р. Яд Вашем удостоїв Степана і Неонілу Білостоцьких почесним званням «Праведник народів світу». Марія та Ніна праведниками стали посмертно.

Нині вулиця у Ворзелі, де стояв будинок Марії Василівни й де була врятована Ела Гершман носить ім’я Білостоцьких.

Віталій Горобець

м. Київ

Національний музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі