Вакульська Анна та Бондар Олександра

Анна Вакульська була вдовою, мешкала з дочкою Олександрою в с. Михайлівка біля с-ща Шаргород на Вінниччині. 20-річна Олександра незадовго до початку німецько-радянської війни вийшла заміж і збиралася переїхати до чоловіка. Однак його призвали до Червоної армії, і вона залишилась у будинку матері.

Одного вечора в липні 1941 р., невдовзі після окупації краю німецькими військами, до Анни та Олександри завітали несподівані гості – їхня подруга-єврейка Ольга Хазіна з дворічним сином Анатолієм. Багато років тому Ольга знімала кімнату в Анни, вчителюючи в місцевій школі. Потім вийшла заміж і переїхала в сусіднє с. Деребчин. У перші дні війни її чоловіка також відправили на фронт. Жінку та хлопчика виселили з орендованого будинку. Не знайшовши притулку в с. Деребчин, Ольга вирушила до с. Михайлівка. Сподівалася знайти там людей, які допоможуть. Анна та її дочка сховали своїх гостей у льоху. Вхід туди заклали деревом. Утікачі залишались у сховку вдень, а вночі, коли було завішено вікна й замкнуто двері, вільно пересувалися будинком, скромно вечеряли разом із господинями. Анна та її дочка тримали присутність Ольги в таємниці навіть від найближчих сусідів, що допомогло пережити три довгі роки окупації.

Після вигнання з краю нацистів у березні 1944 р. Ольга та Анатолій переїхали до м. Жмеринка, але підтримували зв’язок зі своїми рятівницями.

/

25 травня 2003 р. Яд Вашем визнав Анну Вакульську та її доньку Олександру Бондар Праведниками народів світу.