Варварецький Олексій

Олексій Варварецький проживав у с. Чубівка на Одещині. Працював на станції в м. Котовськ (нині – м. Подільськ) тієї самої області. Багато років товаришував із єврейською родиною Пінчманів, що проживала неподалік його місця роботи. Чоловік Марії Пінчман також був залізничником. У 1937 р. він помер, відтак дружина сама виховувала 12-річну доньку Сабіну. Разом із ними проживала свекруха Марії Хася Пінчман.

З початком німецько-радянської війни місто потерпало від авіаційних нальотів та обстрілів. Щоб убезпечити себе, жінки попросили Олексія прихистити їх. Обійстя Варварецького було на околиці, далі від вокзалу та фабрик, на які падали бомби. Через кілька днів Олексій провів Хасю та Сабіну до родичів у м. Балта, що за 25 км, щоб Хася була з донькою та онуками. У перший тиждень серпня 1941 р. й м. Балта, й м. Котовськ зайняли німецькі війська. Нацисти почали встановлювати на Одещині «новий порядок». Особливо він стосувався євреїв. За три дні після окупації в м. Котовськ гітлерівці розстріляли понад 100 з них. Напередодні страти відбулись у м. Балта.

Сабіна Пінчман страшенно сумувала за мамою, залишеною вдома, тож при першій нагоді Олексій забрав дівчинку до неї. На зворотному шляху – наполіг, щоб Сабіна охрестилася. Вважав, що це вбереже її від біди. Наступного дня після хрещення школярка, яка вважала себе атеїсткою, зняла хрестик і більше ніколи його не носила. Невдовзі після її повернення всім євреям м. Котовськ та околиць було наказано переселитися до місцевого гетто. Олексій переконав жінку й дівчинку проігнорувати цю вимогу. Як виявилося, це врятувало їх від загибелі. У середині вересня 1941 р. частину в’язнів гетто розстріляли неподалік стадіону, а решту депортували до м. Дубоссари (нині – Молдова), де пізніше вбили. Попри небезпеку, яка загрожувала рятівникам євреїв, Олексій Варварецький і надалі переховував Марію та Сабіну. Згодом їхню присутність помітили сусіди й доповіли окупаційні владі. Матір із донькою заарештували й відправили з іншими котовськими євреями до гетто в м. Балта. Олексієві пощастило втекти.

Умови проживання в гетто були жахливі. Матір із донькою поселили в кімнатку, де вже було кілька мешканців. Зобов’язали носити на одязі жовту зірку Давида. Щоранку Марія мусила приходити в центр гетто й отримувати направлення на роботу. В’язнів посилали будувати дороги та аеродром неподалік міста.

Олексій Варварецький не покинув своїх підопічних. Іноді йому вдавалося підкупити охорону в гетто, щоб їх відвідати. Їжа, яку він приносив, допомогла обом вижити в скруті. У серпні 1943 р. задобрений Олексієм вартівник дозволив йому вивезти Марію та Сабіну. Варварецький повернув єврейок до свого будинку й переховував там до повернення радянських військ у березні 1944 р.

В останні тижні перед вигнанням нацисти вивозили й розстрілювали всіх в’язнів Балтського гетто. Декому вдавалося втекти, і вони блукали околицями, шукаючи порятунку. Олексій Варварецький прихистив у своєму домі ще кількох євреїв-утікачів.

Після закінчення війни Олексій і Марія вирішили жити разом. Чоловік удочерив Сабіну й виховував її як власну доньку. Проте щастя тривало недовго. У 1969 р. рятівник відійшов у засвіти. Потім Сабіна Хейкіна (Пінчман) із мамою емігрувала до Сполучених Штатів Америки. Щоб віддячити Олексієві, який замінив їй батька, й зберегти пам’ять про нього, вона передала цю історію до Яд Вашему. У 2011 р. Олексій Варварецький визнаний Праведником народів світу.