Вершигори Єпістимія та Андрій, Шекера Параска

Єпістимія (Пістина) Вершигора з дорослими дітьми Параскою та Андрієм проживала на хуторі Жорнище (нині – с. Жорнище) на Вінниччині.

16 липня 1941 р. гітлерівці окупували хутір, а у вересні створили гетто для місцевих євреїв. Серед ув’язнених був давній знайомий Єпістимії – місцевий коваль Яворський із дружиною та дітьми. 27 травня 1942 р. майже 500 євреїв були вивезені із с. Жорнище на околицю сусіднього смт Іллінці (нині – м. Іллінці) й розстріляні.

За кілька днів після трагедії до оселі Єпістимії попросилися ковалеві діти: 14-річний Борис, 12-річна Іда та 8-річний Барух. Коли євреїв колоною гнали на розстріл, вони втекли й сховалися на горищі покинутої хати, звідки на власні очі бачили, як німці били їхніх матір і бабусю. Коли в гетто запанувала тиша, всі троє вибралися зі схованки й побігли до будинку Вершигор – батькових друзів.

Єпістимія з дітьми без вагань прийняла осиротілих братів і сестру. Згодом Параска знайшла для Іди роботу помічницею по господарству в іншому селі, видавши дівчинку за українську сироту. Борис і Барух залишилися на хуторі. Хлопчики ховалися по черзі то на обійсті Вершигор, то в сусідній покинутій хаті. Узимку 1943 р. Параска виходила Баруха, коли він тяжко захворів на тиф.

Після вигнання нацистів із району в березні 1944 р. брати й сестра нарешті возз’єдналися. У родині Вершигор вони залишались, аж поки знайшли свого дядька. Згодом урятовані емігрували до Ізраїлю, звідки протягом багатьох років підтримували зв’язок із рятівниками та їхніми нащадками.

У 1999 р. Яд Вашем визнав Єпістимію Вершигору, її доньку Параску Шекеру та сина Андрія Вершигору Праведниками народів світу.