Галичі Катерина та Андрій 

До війни Андрій і Катерина Галичі жили в с. Червоні Пологи Полтавської області. Андрій працював агрономом у колгоспі, а його дружина дбала про двох їхніх дітей і працювала кравчинею.

Із початком німецько-радянської війни Андрій Федорович був мобілізований до Червоної армії та відправлений на навчання у військові табори під м. Яготин. Під час боїв за м. Київ Галич потрапив у полон. Але доля була прихильна до чоловіка і вже незабаром разом з іншими українськими полоненими він був відпущений німцями додому.

Якось у вересні 1941 р., прямуючи у справах до с-ща Ромодан, Андрій помітив двох жінок із чотирма маленькими дітьми.

«Батько їздив підводою в Ромодан, за 5 кілометрів. Їх було шість чоловік – двоє жінок і четверо дітей. Побачили, що їде чоловік підводою, почали плакати, проситися, аби він їх узяв із собою. Батько погодився, хоча вже знав, що за переховування євреїв – розстріл». Зі спогадів Василя Галича

Дорогою вони розповіли свою історію. Віра Добровенська зі своїми чотирирічним сином Борисом і однорічною донькою Оленою й Раїса Маркус зі своїм п’ятирічним сином Сашком та дев’ятирічною донькою Клавдією до війни проживали в м. Чернігів. Їхні чоловіки були мобілізовані до Червоної армії, а самі вони в хаосі відступу поїздом прибули в с-ще Ромодан, але село вже було окуповане німцями. Вони вирішили не повертатися додому, оскільки дізналися, що нацисти переслідують євреїв.

Уночі матері з дітьми дісталися до будинку Галичів у с. Червоні Пологи. Ніхто з жителів села їх не помітив. У теплу пору єврейські родини переховувалися на горищі сараю. Згодом господарі поселили Віру й Раїсу в своєму будинку, а їхні діти спали в кімнаті разом із дітьми Галичів.

Єврейські втікачі не наважувалися виходити за межі будинку. Однак селом поповзли чутки про дивних гостей агронома, і незабаром Галичів відвідав місцевий староста.

«Староста нікого не видав. Мати шила дуже добре, обшивала все село. То він обклав нас “даниною” – щоби мати пошила щось, як треба буде, чи щоби попрацювали на нього. Так відпрацьовували». Зі спогадів Василя Галича

Улітку 1942 р. Катерина Галич запросила до себе додому священника із с-ща Ромодан, попросила охрестити шістьох євреїв і видати їм свідоцтва про хрещення. Із цими свідоцтвами Віра й Раїса відчували себе набагато спокійніше – почали виходити з дому й допомагати своїм рятівникам працювати в городі й у дворі, а пізніше почали навіть виходити на роботи в поле. Вони переселилися в покинуту господарями хату, розташовану поруч із будинком Галичів. Згодом різниця між ними й сільськими жінками стала непомітною – вони почали одягатися в селянський одяг, покривали голови великими хустками, змінився навіть їхній говір. Катерина навчила їх поводитися відповідно до місцевих звичаїв, християнським молитвам, незважаючи на те, що сама вона не була глибоко віруючою християнкою. Одного разу всіх їх забрали в місцеве відділення поліції на допит, очевидно, хтось із сусідів доніс на них. Андрію вдалося заплатити хабар, і про донос забули.

У січні 1943 р. в Галичів народився син Григорій, а вже менше ніж через рік Червона армія звільнила Лубенщину від німецьких військ.

Андрій Галич був повторно мобілізований до Червоної армії, брав участь у боях на території Європи, завершивши свій фронтовий шлях у м. Дрезден. Повернувся додому наприкінці 1945 р.

Сталінський режим «віддячив» рятівникові-переможцю по-своєму. У 1947 р. агронома Галича заарештували та засудили до 15 років ув’язнення в таборах ГУЛАГу за пригорщу зерна, винесену з колгоспного поля, щоб врятувати дітей від голоду.Чоловік повернувся додому лише через сім із половиною років. У цей важкий для його родини час Віра й Раїса допомагали своїй рятівниці та її дітям. Вони продовжували підтримувати тісні стосунки зі своїми рятівниками й надалі.

У 1980-х рр. Борис і Олена Добровенські переїхали до Ізраїлю. Саме завдяки їм 21 січня 2000 р. Яд Вашем удостоїв Андрія й Катерину Галичів почесним званням «Праведник народів світу».