Банк портретів / Гармаш Антон та Дарія

Гармаші Антон та Дарія

Харкову завжди були притаманні традиції міжетнічної та міжконфесійної толерантності. Від часів заснування міста тут мирно уживалися українці та росіяни; на початку XVІІІ ст. з’явилися греки й татари, у його другій половині –євреї. У ХІХ ст. бурхливий економічний розвиток привабив нових переселенців: німців, поляків, вихідців із Кавказу. Харків був єдиним містом, яке не страждало від єврейських погромів, що прокотилися європейською частиною Російської імперії. Толерантність виявилася одним із факторів, що дали йому змогу перетворитися на потужний економічний, інтелектуальний і культурний центр.

У 1930-х рр. під час насильницької колективізації селяни Антон та Дарія Гармаші з дітьми змушені були покинути село й перебратися до Харкова. Чоловік почав працювати охоронцем, а дружина вела домашнє господарство й виховувала малюків. Серед їхніх нових сусідів виявилися єврей Самуїл Блувбанд із дружиною-українкою Оленою (в дівоцтві – Ужакіною) та сином Михайлом, якому в 1941 р. виповнилося шість років.

Після нападу нацистської Німеччини на СРСР Самуїл пішов на фронт, а його родина залишилася в окупованому Харкові. 14 грудня на вулицях міста з’явився наказ про обов’язкове переселення євреїв на територію колишнього тракторного заводу – на околицю.

Олена вирішила з’ясувати в міській управі, чи стосується наказ її та сина, й дістала відповідь, що йдеться як про євреїв, так і про членів їхніх сімей. Утім, жінка вирішила не поспішати з переселенням.

Залишивши Мішу в сім’ї Гармашів, вона мандрувала в село по продукти, які щораз важче ставало купити в місті. Антон і Дарія вирішили не виказувати присутності хлопчика: не випускали його за хвіртку – хоча ні в чому іншому свободу малого не обмежували. Коли стало зрозуміло, що німці переслідують і знищують євреїв, Гармаші заопікувалися порятунком Михайла.

Більшу частину дня він проводив тепер у підвалі разом із Катею, 16-річною дочкою подружжя, яка ховалася від примусового відправлення на роботу до Німеччини.

У період окупації Антон Гармаш та його син Коля працювали на вугільному складі, але їхніх зарплат не вистачало на продукти, тож сім’я голодувала. Олена, мати Михайла, приносила їм усе, що вимінювала в селах, поки одного разу, навесні 1942 р., її застрелив німецький патруль: жінка опинилася на вулиці під час комендантської години. Міша залишивсь у Гармашів до визволення Харкова у серпні 1943 р. Потім його забрала сестра матері, а в 1945 р. хлопець переїхав до батька, який повернувся з фронту.

На довгі роки врятований і рятівники втратили одне одного, хоча й надалі жили в одному місті. У 2000 р. Михайло Блувбанд знову зустрівся із сином Антона й Дарії – Миколою.

23 липня 2000 р. Яд Вашем удостоїв Антона й Дарію Гармашів звання «Праведник народів світу».

Галина Остапенко

м. Київ

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі