Банк портретів / Герасимчук Павло і Любов

Дружба в горнилі війни

Подружжя Герасимчуків, Павло і Любов, зі своїми дітьми, Клавдією, Галиною та Миколою, мешкали в с. Шубків на Волині. На початку нацистської окупації, зустрівши свого давнього приятеля з м. Тучин Ісака Хомута, Павло запропонував в разі потреби сховок.

У вересні 1942 р. пішли чутки про ліквідацію Тучинського гетто, і Павло занепокоївся про долю своїх знайомих. Він приїхав до Тучина, щоб розшукати Ісака та його сім’ю. Йому вдалося перевезти до Шубкова дружину Ісака Поліну та восьмирічну доньку Лауру.

«Повернувся батько вночі, привіз жінку з дівчинкою. Вони були голодні й перелякані і увесь час плакали. А Ісак потім сам прийшов. Він був у ґетто вже побитий…». Зі спогадів Галини Герасимчук

Ісак залишився, щоб знайти старшу доньку Ханеле, яку напередодні віддав українській родині. Та під час операції з ліквідації гетто, 23 вересня 1942 році, дівчина загинула разом із іншими євреями Тучина. Ісаку вдалося врятуватися. Лісом він дістався до Шубкова та приєднався до дружини та доньки.

Павло усвідомлював, що, переховуючи євреїв, наражає на небезпеку свою родину. Час від часу до нього доходили чутки про жорстоке покарання тих, хто допомагає євреям. У якийсь момент страх за дітей змусив його пошкодувати про свій благородний вчинок і він попросив Хомутів залишити їхнє обійстя. Втім, думка, що він відпрвляє людей на вірну смерть, не давала йому спокою. Після сімейної ради Герасимчуки вирішили залишити євреїв у себе. І того ж вечора взялися облаштовувати їм надійний сховок під підлогою в сіннику.

«Павло не міг нам дати багато, бо й сам був бідний. Трішки хліба, супу, води. Раз у день він заходив у сінник, вдаючи, що йде туди по сіно для коней. Треба було все робити так, щоб не привертати увагу сторонніх. Принесений хліб нам доводилося ділити з мишами. Вони були повсюди. Я ж дуже боялася мишей, але довелося й до цього звикнути…». Зі спогадів Лаури Оберландер (Хомут)

Наприкінці окупації, нацистські війська, що відступали, дислокувалися у Шубкові. Кілька вояків розмістилися в сіннику на подвір’ї Герасимчуків і близько двох тижнів жили над сховком євреїв, які протягом цього були без їжі і води.

«Ми боялися, що провалиться підлога і німці просто упадуть на нас. Мама увесь час мене заспокоювала, щоб я не плакала. Батьки розділяли залишки хліба на маленькі шматочки, щоб його вистачило якомога довше. І давали по ковточку води». Зі спогадів Лаури Оберландер (Хомут)

По війні Ісак, Поліна та Лаура Хомути емігрували до США. Зв’язок зі своїми рятівниками вони підтримували протягом усього життя.

15 березня 1990 р. Павло та Любов Герасимчуки удостоєні звання Праведника народів світу. 6 грудня 1999 р. дипломами та медалями Праведників народів світу Яд Вашем нагородив їхніх дітей - Клавдію, Галину та Миколу.

Світлана Демченко

м. Київ

Національний Музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі