Геруни Степан, Надія та Степан, Демчук (Герун) Тетяна

Степан та Надія Геруни з дітьми-підлітками Степаном і Тетяною напередодні німецько-радянської війни оселилися в с. Дубинки, неподалік м. Ковель на Волині. Наприкінці червня 1941 р. регіон окупували гітлерівці. Якось улітку 1942 р. 14-річний Степан привів додому дівчину. Зустрів її на околиці села, біля лісу, і вона попросила поїсти. У хлопця не було із собою ніякого харчу, тож він запропонував незнайомці піти до батьківської оселі.

Як з’ясувалося, дівчину звуть Олена, родом вона із с. Воля. Її мама померла ще до війни, вихованням займалися тато й бабуся з дідусем. Одного серпневого ранку 1942 р. окупанти наказали всім євреям зібратися в центрі села, звідки повели на страту. Дорогою до розстрільних ям кільком десяткам приречених вдалося втекти, серед них була й 16-річна Олена. Кілька днів вона блукала лісом, загубилась, а потім у пошуках їжі вийшла до села, де й зустріла Степана.

Подружжя Герунів вирішило допомогти юній єврейці й залишило її в себе до закінчення окупації. Сусідам та знайомим казали, що це племінниця з м. Ковель. Підозри така версія ні в кого не викликала, адже Геруни переїхали до с. Дубинки відносно недавно. Олена швидко адаптувалася до нових умов та звичаїв української родини, яка належала до місцевого баптистського осередку, молилася спільно з ними на релігійних зібраннях.

Після вигнання гітлерівців із Волині дівчина переїхала до м. Маневичі, де збиралися євреї, які пережили Голокост. Разом із ними відтак емігрувала до Канади. Зі своїми рятівниками Олена більше не зустрічалась, але підтримувала письмовий зв’язок.

У 2004 р. Яд Вашем визнав Степана й Надію Герунів та їхніх дітей Степана й Тетяну Демчук (Герун) Праведниками народів світу.

/