Глазкова Віра

Віра Глазкова проживала в м. Умань Київської (нині – Черкаської) області із сім’єю заміжньої дочки Зої. Як і багато жителів міста, вона була добре знайома з кравчинею Розою Турій, вдовою яка мала трьох дітей. На початку війни старший Розин син Гриша пішов на фронт, інші члени сім’ї не змогли евакуюватися і 1 серпня 1941 р. виявилися під німецькою окупацією.

Євреї відразу стали жертвами переслідувань. Їх убивали поодинці й невеликими групами. У вересні близько 1500 чоловіків-євреїв було розстріляно, а 3 тис. дітей і жінок кинуто в підвали колишнього комсомольського штабу, де вони майже всі задихнулися. Більшість євреїв м. Умань, близько 9 тис. осіб, були розстріляні 8 жовтня на околиці міста, в Сухому Яру.

Віра Глазкова вийшла на дорогу, якою поліцаї гнали тисячі приречених. Вона не знайшла в натовпі швачку Розу й не бачила, як її молодший син, 14-річний Сашко, шмигнув у натовп допитливих, які стояли на узбіччі. Того дня він пішов із міста в села, прибився до пастухів і залишався з ними впродовж місяця. Із настанням зими хлопчикові довелося шукати собі інше місце. Він повернувся до м. Умань і одного вечора постукав у двері Віри Глазкової, пам’ятаючи її як добру жінку. Попри заперечення інших членів сім’ї, Віра прийняла Сашка.

Місцем його постійного укриття стало запілля, куди господиня носила їжу й воду, дбала про інші його потреби. Коли потепліло, вона запропонувала Сашкові спробувати жити відкрито: заздалегідь повідомила сусідам, що очікує приїзду осиротілого племінника, тому його поява нікого не здивувала. Згодом усі члени сім’ї настільки звикли до присутності Сашка, що втратили обережність. Хлопчик не тільки вільно пересувався будинком і двором, а й став ходити селами – спершу з Вірою, а потім і сам. Під час одного з таких походів його впізнали довоєнні знайомі й здали в поліцію. Сашка сильно побили й відправили разом із групою інших порушників до робочого табору в м. Львів.

Багато місяців Віра нічого не знала про долю свого вихованця. Він повернувся до м. Умань уже після вигнання нацистів, у 1944 р., і жив у сім’ї Віри до призову в армію. Після демобілізації Олександр Турій оселився в м. Одеса. До смерті рятівниці, до кінця 1950-х рр., підтримував із нею контакти.

15 вересня 2003 р. Яд Вашем удостоїв Віру Глазкову звання «Праведник народів світу».