Банк портретів / Гнатюк Ніна та Надія

Сестри-рятівниці

Віра та Іван Гнатюки з дочками Надією (1926 р. н.) і Ніною (1928 р. н.) проживали у с. Доманівка на Одещині. У червні 1941 р. господаря родини призвали на фронт. Доманівку нацисти окупували 5 вересня. Під час окупації територія населеного пункту входила до складу румунської окупаційної зони Трансністрія. Восени 1941 р. тут почали створюватися ґетто для євреїв, переміщених з Бессарабії, Буковини та Одеси. Розміщували їх у будівлі кінотеатру, у сараях, конюшнях, на фермах, утримували без їжі та води. З 19 грудня 1941 р. у південно-західній частині Доманівки проводилися розстріли, що тривали до 15 лютого 1942 р.

Сестри Надія та Ніна Гнатюки стали свідками того, як у листопаді 1941 р. гнали чергову колону євреїв.

«Я помітила як один з поліцаїв кийком вдарив молоду єврейку з дитиною на руках. Вона впала на землю, а хлопчик сильно плакав». Зі спогадів Ніни Гнатюк

 Почалася метушня, під час якої Ніна схопила хлопчика і разом із сестрою побігла додому. Це був Фіма Зелений. Хлопчик увесь час мовчав. Як виявилося пізніше він був із родини глухонімих, але сам умів говорити. Родина Гнатюків заховала дитину у себе.

«Через тиждень до їхнього будинку вночі постукала незнайома жінка, яка розшукувала Фіму. Це була його тітка. Вона розповіла, що її сестру, маму Фіми, вбили». Зі спогадів Ніни Гнатюк.

Гнатюки погодилися переховувати не лише Фіму, а і його тітку, батька та бабусю, допоки єврейській родині не вдалося переправитися через Південний Буг, де було безпечніше.

Незважаючи на те, що в центрі села на високому стовпі висіло оголошення: «Ті, хто переховують євреїв, будуть повішені на цьому стовпі», Віра Гнатюк із дочками врятували єврейську сім’ю Штаркманів із Одеси. Медичний працівник Бетя Штаркман та її четверо дітей: Семен, Олена, Еміль та Клара знаходилися у ґетто на території Доманівки.

Взимку 1942 р. один з місцевих поліцаїв запропонував Беті доглядати його дружину, яка захворіла на тиф. Жінка погодилася, бо це була єдина можливість хоча б на деякий час залишити табір. За кілька тижнів пацієнтка одужала і Бетю з дітьми відправляли назад вже інші поліцаї.

Надя та Ніна знали Семена Штаркмана, він був їхнім однолітком, вони неодноразово зустрічалися з ним біля сільської криниці. І цього разу, набираючи воду, дівчата бачили як родину гнали по селу. Коли конвоїри зайшли до одного з будинків погрітися та купити горілки, сестри Гнатюки дали знак євреям йти за ними. Вони заховали їх у підвалі, а двері закидали качанами кукурудзи. На щастя, ця історія закінчилася добре. Вночі у сусідньому селі підпільники розстріляли німецьку машину із солдатами. Вся поліція була задіяна на місці події і історія із втечею забулася.

Коли припинилися масові розстріли євреїв і їх почали використовувати на господарських роботах, Штаркмани непомітно повернулися до табору, щоб не наражати на небезпеку своїх рятівників Там знаходилася мати Беті, яка невдовзі померла. Після війни єврейська сім’я проживала в Одесі і постійно підтримувала зв’язок із родиною Гнатюків. Овдовівши, Семен Штаркман і Надія Коломийченко (Гнатюк) останні роки життя прожили разом.

Родина Гнатюків допомагала і іншим євреям, які знаходилися у Доманівському таборі. Лізу Борух та її родину сестри не змогли забрати додому, але рятували від голодної смерті, таємно передаючи продукти харчування. По війні Ніна Гнатюк, навчаючись в Одесі, розшукала Лізу Борух і підтримувала з нею дружбу протягом життя.

31 травня 1999 р. Яд Вашем удостоїв Віру Гнатюк та її дочок Надію і Ніну званням Праведника народів світу. Указом Президента України від 26 вересня 2008 р. за мужність і самопожертву, виявлену у роки війни у порятунку євреїв від геноциду, збереження пам'яті жертв Голокосту, Ніна Гнатюк (Анущенко) нагороджена орденом «За заслуги» 3 ступеня.

Ганна Рафальська

м. Київ

Національний Музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі