Гнатюк Ніна та Надія

Віра та Іван Гнатюки з дочками Надією (1926 р. н.) і Ніною (1928 р. н.) проживали у с. Доманівка на Одещині. У червні 1941 р. чоловіка призвали на фронт. Доманівку нацисти окупували 5 вересня. Територія населеного пункту входила до складу румунської окупаційної зони «Трансністрія». Восени 1941 р. тут почали створюватися гетто для євреїв, переміщених із Бессарабії, Буковини та Одеси. Розміщували їх у будівлі кінотеатру, в сараях, конюшнях, на фермах, утримували без їжі та води. Від 19 грудня 1941 р. до 15 лютого 1942 р. в південно-західній частині Доманівки тривали розстріли.

Сестри Надія та Ніна Гнатюки стали свідками того, як у листопаді 1941 р. гнали чергову колону євреїв.

«Я помітила, як один із поліцаїв кийком ударив молоду єврейку з дитиною на руках. Вона впала на землю, а хлопчик сильно плакав». Зі спогадів Ніни Гнатюк

Почалася метушня, під час якої Ніна схопила хлопчика й разом із сестрою побігла додому. Це був Фіма Зелений. Малий увесь час мовчав. Як виявилося, він був із родини глухонімих, але сам умів говорити. Родина Гнатюків заховала дитину в себе.

«Через тиждень до їхнього будинку вночі постукала незнайома жінка, яка розшукувала Фіму. Це була його тітка. Вона розповіла, що її сестру, маму Фіми, вбили». Зі спогадів Ніни Гнатюк

Гнатюки погодилися переховувати не лише Фіму, а і його тітку, батька та бабусю, допоки єврейська родина переправиться за Південний Буг, де безпечніше.

Хоча в центрі села на високому стовпі висіло оголошення: «Ті, хто переховує євреїв, будуть повішені на цьому стовпі», Віра Гнатюк із дочками врятувала єврейську сім’ю Штаркманів із м. Одеса. Медична працівниця Бетя Штаркман та її діти Семен, Олена, Еміль і Клара перебували в гетто на території Доманівки.

Узимку 1942 р. один із місцевих поліцаїв запропонував Беті доглядати його дружину, хвору на тиф. Жінка погодилася, бо це була єдина можливість бодай на певний час залишити табір. За кілька тижнів пацієнтка одужала, і Бетю з дітьми відправили назад уже інші поліцаї.

Надя та Ніна знали Семена Штаркмана, він був їхнім однолітком, не раз вони зустрічалися з ним біля сільської криниці. І цього разу, набираючи воду, дівчата бачили, як родину гнали селом. Коли конвоїри зайшли до одного з будинків погрітись і купити горілки, сестри Гнатюк дали євреям знак іти за ними. Вони заховали їх у підвалі, а двері закидали качанами кукурудзи. На щастя, ця історія закінчилася добре. Уночі в сусідньому селі підпільники розстріляли німецьку машину із солдатами. Уся поліція була задіяна на місці події, тож історія з утечею забулася.

Коли припинилися масові розстріли євреїв і їх почали використовувати на господарських роботах, Штаркмани непомітно повернулися до табору, щоб не наражати на небезпеку своїх рятівників. Там перебувала Бетина мати, яка невдовзі померла. Після війни єврейська сім’я проживала в Одесі й постійно підтримувала зв’язок із Гнатюками. Овдовівши, Семен Штаркман і Надія Коломийченко (Гнатюк) останні роки життя прожили разом.

Родина Гнатюків допомагала й іншим євреям із Доманівського табору. Лізу Борух та її родину сéстри не змогли забрати додому, але рятували від голодної смерті, таємно передаючи харчі. По війні Ніна Гнатюк, навчаючись в Одесі, розшукала Лізу й підтримувала з нею дружбу протягом життя.

31 травня 1999 р. Яд Вашем удостоїв Віру Гнатюк та її дочок Надію і Ніну звання «Праведник народів світу».

Указом Президента України від 26 вересня 2008 р. за мужність і самопожертву, виявлені в роки війни в порятунку євреїв від геноциду, збереження пам’яті жертв Голокосту Ніна Гнатюк (Анущенко) нагороджена орденом «За заслуги» 3-го ступеня.