Гневуші Василь та Марія, Радецька Ярина

Ярина Радецька проживала в с. Ставниця на Хмельниччині. Працювала в сусідньому смт Меджибіж (нині – с-ще Меджибіж Хмельницького району). Там і познайомилася з єврейською родиною Заців. Жінка дуже полюбила їхню доньку Броню, яка нагадувала її покійну донечку.

На початку липня регіон окупували німецькі війська, і невдовзі місцеві євреї були переселені до гетто, створеного біля вул. Банної та оточеного високою огорожею з колючим дротом. До кімнат у будинках заселяли по 15–20 осіб, до того ж забороняли виходити за межі визначеної території. Ярина часто навідувала своїх друзів, приносила їжу, морально підтримувала. Умови в гетто й ставлення до євреїв були жахливі. Чоловіків відправляли на земляні роботи, змушували копати рови руками під ударами нагайок. 22 вересня 1942 р. окупанти оточили гетто й зібрали євреїв на базарній площі. Молодих відокремили, деяких потім перевели до табору в смт Летичів (нині – с-ще Летичів Хмельницького району). Решті повідомили, щоб зібралися з речами для відправки в тил на працю. Деякі люди сподівалися, що їх відправлять на будівництво якогось об’єкта чи в гіршому разі в концтабір. Але їх вивели за смт Меджибіж й неподалік с. Русанівка розстріляли. У смт Летичів було знищено більш ніж 7 тис. осіб, а біля смт Меджибіж – близько 3 тис. людей похилого віку, жінок і дітей.

14-річній Броні Зац пощастило уникнути розстрілу, втекти й дістатися до будинку Ярини Радецької. Жінка неймовірно зраділа, що Броня жива, й упродовж двох місяців переховувала її у своїй сільській хатині. Але хтось доніс, і до неї прийшли з обшуком. Броня встигла втекти, а Ярину сильно побили. Оговтавшись, через кілька днів вона вирушила в ліс на пошуки дівчини. Не зважаючи на загрозу розправи, вночі знову перевела її до себе. Переховувала ретельніше, навчала християнських звичаїв, адже розуміла: щоб вижити, тій доведеться шукати надійніший прихисток.

Поневіряючись і жебракуючи, Броня дісталася до с. Стара Синява (нині – с-ще Стара Синява Хмельницького району) й під вигаданим ім’ям попросилася на роботу в колгосп. Ночувала в бараці з іншими селянами і якось уві сні заговорила мовою їдиш. Чутки про єврейське походження Броні дійшли до керівництва. Її забрали на допит, побили й кинули в яму з розстріляними євреями. Ледь жива, вибратися нагору вона вже не мала сил, тож лишень тихо плакала. Місцева жителька Марія Гневуш, яка проходила неподалік, почула стогін і наблизилася. Побачене дуже налякало жінку, і вона почала втікати. Утім, опанувавши себе, усвідомила, що там є жива людина. Отож Марія повернулася й допомогла Броні вилізти з ями, а відтак наказала їй тихо сидіти в кущах до настання темряви. Удома розповіла про свою пригоду чоловікові Василю й запропонувала забрати дівчину до себе. Він спочатку розізлився й відмовив дружині, але потім пошкодував єврейку й сам уночі привів до хати. Подружжя Гневушів опікувалося Бронею до кінця окупації. Після війни єврейська дівчина прожила в українській родині до заміжжя. У 1990-х рр. разом із чоловіком Броніслава Халфіна (Зац) емігрувала до Ізраїлю.

У 1996 р. Яд Вашем визнав Ярину Радецьку й Василя та Марію Гневушів Праведниками народів світу.

/