Банк портретів / Гончаренко Ганна

Гончаренко Ганна

Війна застала Ганну Гончаренко в м. Миколаїв – жінка мешкала у власному будинку в передмісті. 15 серпня 1941 р. місто було зайняте частинами німецької армії, а в наступні дні окупанти почали переслідування євреїв у  Миколаїві та сусідніх населених пунктах. Напередодні німецько-радянської війни в цьому приморському місті проживало 25 280 євреїв, тобто 15 % від загальної кількості населення. Загалом єврейська громада проживала в Миколаїві від часів його заснування, і впродовж усієї довоєнної історії міста зробила вагомий внесок у його економічний розвиток, займаючись крамарством, ремісництвом або працюючи на суднобудівельних роботах. Але після того, як Миколаїв увійшов до складу новоствореного Райхскомісаріату Україна, доля місцевого єврейства в планах нацистської адміністрації була вирішена.

Усім особам єврейського походження належало негайно пройти реєстрацію, їм заборонялося з’являтися на певних міських територіях. Окупаційна адміністрація зобов'язала їх носити на одязі відзнаки у вигляді жовтих зірок Давида та працювати на важких чи принизливих роботах.

Невдовзі відбулася перша масова страта. Силами зондеркоманди 11а було розстріляно 230 євреїв, начебто за невиконання німецьких наказів. Розстріли євреїв серед військовополонених відбувалися біля концтабору «Шталаг-364», організованому в робітничих бараках Миколаївського промислового району Темвод.

У середині вересня 1941 р. євреям Миколаєва було наказано зібратися в межах міського цвинтаря, взявши із собою речі першої необхідності – нібито для подальшого переселення. Тих, хто виконав цей наказ, розділили на групи, вивезли за місто, у район с. Калинівка, Воскресеньське й Горохівка, до заздалегідь виритих траншей чи природних рівчаків та розстріляли. Хворих, інвалідів, або тих, хто міг не пережити транспортування, вбивали на місці. Загалом так було знищено 5 тис. осіб. У жовтні 1941 р. на берегах р. Інгул окупанти продовжили страти тих, хто зміг урятуватися під час масових розстрілів у вересні. Убивства єврейського населення також відбулися й у решті населених пунктів Миколаївської області.

Серед жертв вересневих розстрілів була й Софія Рєзнікова, близька подруга Ганни Гончаренко. Як і тисячі інших, вона зібрала речі, гроші та документи й пішла до зазначеного в наказі місця, щоб ніколи вже не повернутися. Перед тим, як піти, вона залишила Ганні свою 9-річну доньку Олену. Ганна жила сама. Вона рано залишилася без чоловіка та втратила всіх п'ятьох дітей, тому радо погодилася доглядати за дівчинкою.

Коли ж з’ясувалося, що єврейське населення міста було розстріляне, а окупанти тепер шукають уцілілих, Ганна Гончаренко вирішила сховати дівчинку. Жінка обладнала для малої Оленки схованку в підвалі комірчини за домом. Частину приміщення, що була ближче до входу, вона закидала будівельним сміттям, у такий спосіб приховавши іншу, в якій і ховалася дівчинка. У цій комірчині Олені Рєзніковій довелося провести наступні два з половиною роки. Коли нацисти проводили обшуки, дівчинка ховалася в підвалі, періоди затишшя вона проводила в домі. Пізніше їй довелося ділити підвал із трьома жінками, які втекли з табору примусових робіт.

Незважаючи на голодні воєнні часи, Ганна докладала зусиль, щоб Олена завжди була сита й охайно вдягнена. До того ж жінка дбала про те, щоб дівчинка отримала бодай якусь освіту.

Навіть після вигнання окупантів із Миколаєва Ганна Гончаренко та Олена Рєзнікова продовжили жити разом – два з половиною роки випробувань поєднали дівчинку й самотню літню жінку.

Ганна продовжила виховувати Олену як власну онуку. Будучи неписьменною, вона наполягала на тому, щоб дівчинка отримала освіту і продовжила її після закінчення школи.

Коли Олена Рєзнікова стала дорослою і вийшла заміж, Ганна Гончаренко продовжила жити з молодою парою. Вона померла в 1964 р. на 85 році життя.

5 листопада 2000 р. Яд Вашем удостоїв Ганну Гончаренко почесного звання «Праведник народів світу».

Максим Мілевський

м. Київ

Національний музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі