Гончарі Денис, Феодора, Іван, Степан та Марія

Денис і Феодора Гончарі та їхні сини – юнак Олександр і підлітки Іван та Степан – мешкали в с. Йосипенки на Вінниччині. Разом із ними проживала Денисова сестра Марія Гончар, яка пізніше прийняла чернечий постриг і переїхала в монастир. Із початком війни Олександра призвали на фронт, він загинув у 1942 р.

Коли почалося переслідування євреїв, на обійсті Гончарів з’явилася 23-річна Рива Мільштейн, яка попросила прихистку. Із її матір’ю Рахіллю, вдовою з м. Немирів, Денис був знайомий давно. Під час Голодомору в 1933 р. він сховав у неї мішок зерна. Тоді Мільштейни зберегли для української родини хліб. Власне з тих днів і почалася дружба між двома сім’ями. Тож коли євреї опинились у скруті Денис і Феодора відразу відгукнулися на їхнє горе. За кілька днів Рива повернулася з матір’ю, яку забрала з Немирівського гетто. Гончарі обладнали для єврейок сховок у повітці, де зберігали сіно, а в холодні зимові місяці забирали їх ночувати до будинку. Усіляко опікувалися втікачками й хлопці Іван та Степан.

Пізніше Гончарам вдалось отримати для Риви фальшиве свідоцтво про народження. Згодом вона приєдналася до партизанського загону, а Рахіль залишалася в українській родині до вигнання гітлерівців із регіону навесні 1944 р.

/