Гринчук Адам, Мартинюк Марія, Романович Микола, Завальні Мартин, Євгенія та Домна

Адам Гринчук жив у с. Новофастів неподалік м. Погребище на Вінниччині. Наприкінці липня 1941 р. німецькі війська окупували регіон і почали встановлювати «новий порядок». Для єврейського населення він означав дискримінацію, а згодом і цілковите винищення. Перша каральна акція відбулася восени 1941 р. Її жертвами стали понад 1700 місцевих євреїв, яких зібрали до м. Погребище й розстріляли.

Родині Штайгрудів пощастило врятуватися. По допомогу вони звернулися до свого приятеля Адама Гринчука, і той прихистив їх на своєму обійсті. Уночі потайки від сусідів чоловік привів до свого дому Шмуйла та Хаю Штайгрудів із їхніми дітьми – шістнадцятирічною Хасею та дев’ятирічним Сенею.

Після каральної акції в м. Погребище місцева поліція проводила рейди навколишніми селами в пошуках євреїв-утікачів. Прибула одна з її бригад і до помешкання Адама Гринчука. Він як міг відволікав поліцаїв: пропонував їм пообідати, випити спиртного. Завдяки цьому переховуваних не виявили.

Через два тижні євреїв, які все ще залишалися жити й працювати в цьому районі, зібрали й відправили до гетто в м. Козятин. Частині з них, зокрема родині Штайгрудів, знову вдалося залишитися в с. Новофастів. Цього разу вони звернулися по допомогу до своєї подруги Марії Мартинюк. Жінка мешкала із семирічним, наймолодшим, сином. Троє старших були мобілізовані до Червоної армії і згодом загинули на фронтах німецько-радянської війни. Ще одного повнолітнього – гітлерівці забрали на примусові роботи до Німеччини.

Для єврейської родини Марія підготувала у своєму будинку приховану кімнату, до якої можна було потрапити лише через горище. Та криївка періодично ставала надійним сховком для євреїв під час нацистської окупації. Щоб полегшити життя Марії Мартинюк, яка самотужки фінансувала проживання своїх чотирьох підопічних, Шмуїл і Хая Штайгруди подеколи виходили зі свого сховку й підробляли відповідно шевцем та кравчинею, заробляючи на їжу.

У 1942–1943 рр. облави з метою виявлення євреїв почастішали. Перебувати на тому самому місці стало небезпечно. Тому Штайгруди звернулися до Мартина Завального. Разом із дружиною Євгенією та донькою Домною чоловік якийсь час опікувався ними. Лише після війни Штайгруди дізналися, що родина Завальних надавала прихисток у себе вдома ще й іншим місцевим євреям. Зокрема, Галі Рофман і Хаї Спичинецькій, подругам Домни.

Активно допомагав рятувати родину Штайгрудів і секретар новофастівської колгоспної ради Микола Романович. Завдяки своїй посаді він був у селі серед перших, хто дізнавався про облави та акції проти євреїв. Щоразу йому вдавалося попереджати всіх єврейських друзів. Крім того, ризикуючи своїм життям і життям своїх сімох дітей, він підготував для Штайгрудів схованку на подвір’ї свого будинку. Одного разу, коли за доносом без попередження нагрянула поліція, щоб обшукати його обійстя, Микола швидко затулив вхід до схованки соломою і поставив там корову. Це врятувало життя не лише євреям, а й Романовичу та його родині.

У повоєнний час родина Штайгрудів підтримувала дружбу з усіма своїми рятівниками. У 1996 р. Адам Гринчук, Марія Мартинюк, Мартин та Євгенія Завальні, їхня донька Домна Завальна та Микола Романович були визнані Праведниками народів світу.