Банк портретів / Гуменюк Мефодій та Євгенія

Гуменюки Мефодій та Євгенія

Сільський фельдшер Мефодій Гуменюк із родиною проживав у с. Пісочин на Вінниччині. Разом із дружиною виховував трьох дітей: Поліну, Зою та Едуарда. Як медик брав участь у збройному конфлікті на р. Халхин-Гол. Звідти привіз осиротілого хлопця Василя, якого пізніше всиновив. У 1939 р. від сибірки померла дружина. Мефодій залишився вдівцем із чотирма дітьми-підлітками. Напередодні Другої світової війни в село приїхала молода акушерка Євгенія Ковтун. Мефодій Никифорович, вже досить зрілого віку, закохався у 20-річну Женю і невдовзі одружився з нею.

Під час війни старша донька Мефодія Никифоровича, 16-річна Поліна, підтримувала зв’язки з партизанами. Із Немирівського лісу до батькової хати переправляла поранених. Остерігаючись, що на родину хтось доповість, Гуменюки переселилися в сусіднє с. Потоки. Коли почалося винищення єврейського населення, до Мефодія звернувся знайомий лікар Вінницької лікарні на прізвище Кириченко і попросив прихистку для своєї сім’ї – дружини-єврейки та дітей. Незважаючи на небезпеку, Гуменюки до кінця окупації краю переховували євреїв у своєму будинку. Після війни переїхали в с. Жорнище Іллінецького району. Єврейська родина допомогла придбати будинок на новому місці. У 1949 р. в подружжя народилася донька Тамара.

«…Як звали лікаря з Вінниці, я не пам'ятаю. Пригадую лише, що його дружина працювала актрисою і було в них двоє дітей, Діма та Іра. Все це знаю з розповіді батьків. Але добре пам'ятаю середину 50-х і себе у п'ятирічному віці, коли до нас приїжджав Кириченко з Дімою. Він дуже любив мене. Завжди брав на руки, обціловував, привозив подарунки. І коли ми їхали в Вінницю – за 70 кілометрів, то батьки зупинялися не в племінників, а в сім'ї Кириченків. Коли мені було 10 років, батько помер і зв'язки із цією родиною мама втратила. Їздити у Вінницю не було потреби, та й телефонного зв'язку в той час не було… І ось кілька років тому в Жорнищах, куди сім'я переселилася в 44-му і де я закінчила школу, заїхала я до місцевих фермерів купити на зиму яблук. Господарка Галина Андрієвська мені розповіла, що приїздив до неї по яблука чоловік з Вінниці, який розпитував про нашу сім'ю, і розповів, як мій батько врятував його родину Кириченків в період Голокосту від смерті. Хто він, я так і не знаю. Мама пішла з життя майже 40 років тому, свідків у Жорнищах, де ми жили після війни, немає. Село Пісочин сьогодні, як майже 700 українських сіл, мертве. В Потоках люди живуть, але знайти там свідків, думаю, шансів немає. Батьки там жили зовсім мало. Та й минуло з того часу понад 75 років…». Зі спогадів Тамари Мефодіївни Хрущ

Тамара Хрущ

м. Київ

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі