Банк портретів / Дейнеко Марко, Лідія та Оксана

Дейнеки Марко, Лідія та Оксана

Родина Дейнеків мешкала в с. Ужачин Новоград-Волинського району на Житомирщині. Коли розпочалася німецько-радянська війна, батькові Марку Тимофійовичу виповнився 41 рік, він працював залізничником, мобілізації до лав Червоної армії не підлягав, бо мав бронь. Дружина Лідія Герасимівна господарювала вдома, доглядала город, виховувала двох дітей. Доньці Оксані в 1941 р. виповнилося 13 років, синові Ананію – 2. Родина мешкала на околиці села, хата стояла посеред поля.

У липні 1941 р. Ужачин окупували нацисти, почалося «полювання на євреїв». Серед інших приречених жителів була й родина Кесельманів. Спочатку їх відправили в гетто до м. Новоград-Волинський, потім – на розстріл. Коли колону вели до місця страти, Зіна (Злата) Кесельман разом із дворічним сином Наумом утекла до лісу. Допоміг довоєнний знайомий, який тепер служив поліцаєм. У лісі втікачів знайшов Тарас Маманчук із с. Ужачин, якого окупанти призначили помічником старости села. Певний час він переховував матір із сином у себе, а коли стало небезпечно, повідомив про них своєму кумові Марку Дейнеку.

Увечері в родині Дейнеків на сімейній нараді вирішили забрати Зіну до себе. Марко й Лідія добре знали батька Зіни – Андрія Кесельмана. Він не раз гостював у них, допомагав у справах. Рятівники сподівалися, що про їхніх гостей ніхто не дізнається, бо вони живуть на околиці.

Близько року Дейнеки переховували Зіну та Наума Кесельманів. Жили сутужно, але дружно. Хлопчики гралися разом, а старша донька Оксана стала Наумові за няньку: доглядала, пестила, брала із собою в поле або в ліс, берегла від усіляких небезпек.

«Рятувало те, що батьки тримали дві корови. Часто сама ходила на поле збирати картоплю, з якої робили затірку. Завжди спершу годували тією затіркою сина Зіни, а потім уже їли самі». Зі спогадів Оксани Антипчук (Дейнеко)

Старші Дейнеки й Оксана цілком усвідомлювали загрозу, на яку наражаються, переховуючи євреїв. У селі не раз чули звуки пострілів із місцевого урочища Лози. Одного разу Оксана навіть побачила, як там, на могилі щойно страчених євреїв, ворушилася земля.

«Наша хата була в полі. Ніхто не знав про Зіну з дитям, крім сусіда, товаришки моєї, там ще одна, з іншого боку сусід теж знав… Дуже хороші люди були. Ніхто не видав». Зі спогадів Оксани Антипчук (Дейнеко)

Одного дня 1942 р. до Дейнеків завітала родичка Ганна. Батьки тоді поралися по господарці й покликали Зіну щось подати. Жінка випадково стала свідком цієї сцени й так дізналася про таємницю. Вона донесла на родичів старості села, а той доповів окупантам.

«Вона сказала всім: “Марко приховує жидуху!”». Зі спогадів Оксани Антипчук (Дейнеко)

Помічник старости потай підійшов до Оксани, яка працювала на конюшні, дав їй шматочок цукру й наказав бігти додому – попередити батьків про запланований обшук. Оксана щодуху помчала й передала застереження матері (батька вдома не було). Лідія Герасимівна заховала Зіну в скриню, накривши рядном, а 13-річній доньці віддала Наума й наказала лізти під піч. Почався обшук. Оксана, щоб дитя не плакало й не викрило їх, дала йому оту саму грудочку цукру й міцно притисла до себе. Мати взяла тим часом на руки молодшого сина Ананія й почала його щипати щосили, щоб він плакав і відволік увагу німців, якщо заплаче Наум. Староста, ввійшовши до хати, відразу запитав, чому кричить дитина й де вони переховують євреїв. Лідія Герасимівна відповіла, що син хворий, а євреїв у них немає. «Хвороба» хлопчика налякала й зупинила окупантів. Вони покинули хату, попередивши: якщо знайдуть євреїв, то всю сім’ю розстріляють.

«Страшно було. Сили Бог дав, щоб воно не заплакало там, коли німець був у хаті. А потім, коли він вийшов, то [Наум] каже до мене: “Тьотя, тьотя”. Заплакав, а у мене в душі похололо…». Зі спогадів Оксани Антипчук (Дейнеко)

Цей візит змусив родину Дейнеків шукати для Зіни із сином новий притулок. Марко повіз їх у сусіднє село до племінника – Миколи Данюка – та його дружини Катерини. На вимогу родичів він через знайомого в поліції виписав на Зіну й Наума документи. А відтак умовив сусіда, який мав зв’язок із партизанами, забрати Зіну в загін. Наума обіцяв повернути до себе, проте Катерина Данюк попросила залишити хлопчика, бо своїх дітей не мала.

«Сусід наш був у партизанах. Мати каже: “Іди, Марко, до нього. Може, вони її в партизани приймуть…”». Зі спогадів Оксани Антипчук (Дейнеко)

Після війни Зіна повернулася додому. Розшукувала сина, однак виявилося, що його рятівники – Микола та Катерина Данюки – всиновили хлопчика, охрестили й назвали Анатолієм. На той час Наум (Анатолій) уже йшов у перший клас. Свою справжню матір не пам’ятав. Нові батьки стверджували, що не знають Зіни, а дитя знайшли покинуте в лісі. У розпачі Зіна знову звернулася про допомогу до Дейнеків. Вони ініціювали судове розслідування, на якому Марко виступив свідком. Так сина повернули матері, а родина Дейнеків удруге врятувала Кесельманів.

Потім стосунки Марка й Зіни ускладнилися. Хворий на сухоти Марко якось попрохав жінку забрати його на кілька днів до хати з лікарні – вона не відмовила, аде далі порога не пустила, остерігалася хвороби… Натомість Наум (Анатолій) ніколи не забував про Дейнеків, які врятували йому життя. Оксану Марківну називав другою мамою. Два місяці не дожив до вручення рятівникам диплома «Праведник народів світу».

Марко Дейнеко помер у 1961 р., Лідія – у 1963 р. Їхня донька Оксана (в заміжжі – Антипчук) мешкає в дітей у Києві.

Звання «Праведник народів світу» присвоєне Дейнекам Яд Вашемом 4 вересня 2014 р. У почесній грамоті зазначено імена трьох членів родини: Марка, Лідії та їхньої доньки Оксани. Нагородження відбулося 16 червня 2016 р. в Національному музеї історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс (Київ). Медаль та почесну грамоту з рук Надзвичайного і Повноважного Посла Держави Ізраїль в Україні пана Еліава Бєлоцерковські отримала 88-річна Оксана Антипчук (Дейнеко). Імена членів родини викарбувані на Стіні Пам’яті Алеї Праведників народів світу в Яд Вашемі.

Оксана Янковенко

м. Київ

Національний музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі