Довга Анна

Ніна Живелюк народилася в с. Голоскове Кривоозерського району Одеської (нині – Миколаївської) області. Єврейська громада там була великою, наприкінці XIX ст. мала вже дві синагоги. Такою вона залишалась і до Другої світової війни. Дівчинка була першою дитиною в батьків, які обожнювали її. Але коли Ніні було три роки, мати померла від водянки. Рік потому батько, Марк Живелюк, одружився з Фанею, подругою дружини, і в 1936 р. в Ніни з’явився брат Давид.

На початку 1941 р. сім’я переселилася до м. Одеса в пошуках кращого заробітку, але після нападу Німеччини на СРСР вирішила повернутися в с. Голоскове, щоб евакуюватися з родичами. Утім, виїхати не встигла. Село окупували румуни. Нова влада переписала всіх євреїв, дорослих змусила від ранку до ночі працювати в полі, збирати врожай. Виняток не було зроблено навіть для Фані, яка ось-ось мала народити.

Але найжахливіше почалося після жнив. Усіх євреїв вишикували в колону й погнали в бік районного центру – с. Криве Озеро. Був холодний і дощовий жовтневий день, стомлені бранці спотикались і падали в багно, поліцаї розстрілювали тих, хто не міг швидко повернутися до колони. Дорогою Фаня народила дівчинку, яку назвала Раєю. Ночували просто неба.

Шлях пролягав через с. Гвоздавка, Любашівка, Павлівка та ін. Щодня люди гинули від голоду, холоду, втоми. Деякі відмовлялися рухатися далі, вважаючи за краще смерть, ніж продовження мук. Живелюки йшли, поки одного разу вночі на колону напали місцеві бандити і, б’ючи нещасних, зняли з них останню одежину. Забрали навіть стару ковдру, в яку було закутане немовля. Через годину серце маляти перестало битись, а загибель решти була тепер справою лічених годин. У цей момент до колони наблизився якийсь чоловік. Оглянувши групу, він зустрівся очима з Ніною і звернувся до неї, пропонуючи піти з ним. Дев’ятирічна дівчинка вхопила за руку батька й заперечливо похитала головою. Але незнайомець наполягав. Він ішов поруч із колоною і переконував Ніну, що це її шанс вижити. Вона ніколи не покинула б сім’ю, якби батько не звелів їй погодитися. Марк Живелюк пообіцяв дочці, що після війни обов’язково знайде й забере її. Так Ніна назавжди розлучилася з рідними. Чоловік, якого звали Фока, заплатив поліцаям, які охороняли колону, й забрав Ніну із собою. Він не мав наміру рятувати дівчинку, просто йому потрібна була маленька рабиня для догляду за худобою. На підлозі біля вхідних дверей Фока постелив їй тонку ковдру, яка правила за постіль. Не годував, тож Ніні доводилося красти їжу у свиней. Коли її руки та ступні вкрилися ранами від обмороження й Ніна не могла більше працювати, господар відвіз її до сусіднього села, де збирали втікачів-євреїв. Звідти Ніна потрапила до сумнозвісного табору в с. Доманівка, де зустріла ще кількох таких самих сиріт. Кожен із них сам дбав про своє виживання. Улітку 1943 р. Ніна та її нова подруга Маня втекли із с. Доманівка, хотіли потрапити до с. Нова Врадіївка, де жила українка, яка допомагала Мані в минулому. Жінка тепло прийняла дівчаток, але сказала, що може залишити в себе тільки Маню, а Ніні порадила звернутися до жительки того самого села Анни Довгої. Анна якраз шукала няньку для новонародженої дочки. Стоячи на порозі її будинку, Ніна розуміла, що шанси отримати роботу має невеликі: худа, у виразках, одягнена в лахміття, яке кишить вошами, немита більше ніж рік.

Однак господиня погодилася її взяти. Тут Ніна вперше після загибелі батьків відчула турботу про себе. Анна відмила й підстригла її, дала одяг. Дівчинка їла за одним столом з іншими членами сім’ї, спала на печі з Анниними дітьми. Дітей у жінки було четверо: немовля Міла, старші хлопчики Іван та Віктор і вже доросла, заміжня дочка Наталія, яка жила окремо. Чоловік Анни помер від тифу зовсім недавно, люди говорили, що заразився від євреїв, яких переховував. Анна лікувала Нінині болячки, возила її до лікаря в сусіднє село, коли болів живіт, і ставилася до неї як до решти своїх дітей. Свою вдячність Ніна висловлювала тим, що намагалася виконувати всіляку домашню роботу, яку Анна, працюючи в колгоспі, робити не встигала. Одного разу Анна повернулася додому засмучена й повідомила, що Ніною зацікавилася районна поліція, і що їй необхідно з’явитися до с. Іванівка на допит. Думка про те, що її можуть повернути до с. Доманівка або розстріляти, буквально паралізувала дівчинку. Анна та її літній батько пояснили Ніні, як поводитися на допиті, якої версії про своє походження триматися: головне – в жодному разі не признаватися, що вона єврейка. Зрештою, Ніні вдалось обдурити слідчого, і її відпустили назад до Анни. Вона прожила у своєї рятівниці до приходу в с. Нова Врадіївка у квітні 1944 р. Червоної армії. Улітку того самого року її знайшов дядько – Абрам Живелюк, демобілізований з армії через поранення. Анні не просто було розлучитися з дівчинкою, до якої вона дуже прив’язалася. Вона навіть поїхала разом із Ніною до Абрама в м. Одеса, щоб переконатися, що дівчинка матиме хороші умови для життя й навчання. Ніна (в заміжжі – Срогович) підтримувала стосунки з Анною до смерті своєї рятівниці в 1957 р. У 1993 р. вона разом із чоловіком та сім’ями дочок емігрувала до США.

24 червня 2007 р. Яд Вашем удостоїв Анну Довгу звання Праведника народів світу.