Дудник Віра, Коробко Петро, Голдобіни Катерина та Ганна

Віра Дудник проживала в с. Тишківка (нині – Новоукраїнський район) Кіровоградської області. Була дружиною директора місцевої школи. Подружжя ростило чотирьох дітей. Жителі села були різних національностей, серед них налічувалося близько 140 євреїв. Усі односельці жили дружно, підтримували одне одного. Віра товаришувала з родиною Любарських, які мешкали неподалік.

У серпні 1941 р. після входу німецьких військ у селі почалися переслідування євреїв. Їх змусили зареєструватися, щодня ставити відмітку про присутність у своєму населеному пункті й носити пов’язку із зіркою Давида. На початку січня 1942 р. вийшов наказ усім євреям с. Тишківка зібратися біля відділку міліції. 19-річній Євгенії Любарській вдалося сховатися у своєму погребі. Її молодший брат Леонід знайшов притулок у шкільного друга – Степана Стромила. Після того як переселення євреїв закінчилося і все затихло, Євгенія побігла до сусідки Віри Дудник і попросила порятунку. Незважаючи на небезпеку для свого та своїх дітей життя, Віра прихистила Любарську, заховавши в шафі. Цілий день провела Євгенія в тій нехитрій схованці. Безперервні звуки стрілянини, шум та крики пронизували стіни оселі. Того дня було вбито 65 євреїв с. Тишківка. Відразу після цього місцева поліція почала ретельний обшук території, шукаючи втікачів. Згідно з поіменним списком, Євгенія та Леонід Любарські були зниклими, тож біля їхнього будинку окупанти влаштували засідку. Розуміючи, що сховок не дуже надійний, Віра Дудник звернулася до свого родича Петра Коробка, який був колгоспним їздовим. Він, батько трьох малолітніх дітей, допоміг Євгенії втекти із с. Тишківка. Упродовж наступних трьох місяців вона поневірялася селами України в надії перейти лінію фронту.

У квітні 1942 р. Євгенія Любарська потрапила в с. Широке Харківського району. Там знесилена дівчина попросилася на ночівлю до Катерини Голдобіної. Порадившись із донькою Ганною, жінка прихистила втікачку. Весь час Катерина й Ганна приховували її присутність, а коли в когось із сусідів виникали підозри, господиня розповідала їм, що її гостя – то далека родичка. Євгенія переховувалась у Голдобіних майже рік – аж до березня 1943 р., коли вона вирішила приєднатися до партизанського загону.

По завершенні Другої світової війни Євгенія Любарська розшукала своїх рятівників і підтримувала дружні стосунки з ними. У 1998 р. всі, хто долучився до її порятунку, – Віра Дудник, Петра Коробко, Катерина Голдобіна та її дочка Ганна Голдобіна, – були визнані Праведниками народів світу.

/