Збарах Зінаїда

Зінаїда Марківна Збарах перед війною жила в с. Любимівка Солонянського району Дніпропетровської області. Під час війни працювала прибиральницею в місцевій поліцейській дільниці, виховувала маленьку доньку.

У січні 1942 р. в дім до Зінаїди постукав 12-річний Леонід Таслицький, син її друзів із Дніпропетровська. Хлопчик зі сльозами розповів, що йому довелось пережити, починаючи від серпня 1941 р., коли його родина збиралася евакуюватися на схід.

«Під час повітряного нальоту на залізничний вокзал у Дніпропетровську він загубив свою родину. Коли євреїв повели на місце розстрілу, йому вдалося втекти. Протягом декількох місяців він ховався в родинах своїх шкільних друзів». Зі спогадів Зінаїди Збарах

Коли німці почали шукати євреїв активніше, Льоня пішов із міста до знайомої батьків – Зінаїди Збарах. Вона переховувала хлопчика до визволення Дніпропетровщини від нацистів. Увесь цей час ніхто не знав, що українська жінка рятує єврейську дитину.

«Я жив у маленькому приміщенні в підвалі із замаскованим входом. Зінаїда відкривала його лише вечорами, щоби провітрити кімнату. Іноді вночі мені дозволялося вийти трохи розім’ятися». Зі спогадів Леоніда Таслицького

Після визволення Дніпропетровська 25 жовтня 1943 р. Зінаїда перевезла хлопчика в місто додому. Через кілька тижнів Льоня отримав листа з Узбекистану, де було сказано, що його батьки вціліли в бомбардуванні на вокзалі і їм вдалося виїхати на схід. Скоро вони повернулися до рідного міста, де їх чекав син.

Леонід і його родина були безмежно вдячні Зінаїді за все, що вона для них зробила. Таслицькі дружили з нею довгі роки. Пізніше – емігрували до США.

8 серпня 1999 р. Яд Вашем удостоїв Зінаїду Збарах почесного звання «Праведник народів світу».