Зелінська Ганна, Сімкови Василь та Ганна

Ганна Зелінська, Василь та Ганна Сімкови, які врятували під час Голокосту життя єврейській дівчинці Людмилі Панич, проживали в м. Шепетівка.

Людмила народилася в грудні 1940 р. в м. Ізяслав у сім’ї Піні та Лізи Паничів і була другою дочкою.

5 липня 1941 р. їхнє місто окупували німці, і через певний час там було організовано гетто. Піня та його старша дочка були вбиті під час однієї з акцій у 1942 р. Перед самою ліквідацією гетто в січні 1943 р. Лізі вдалося передати молодшу доньку своїй подрузі Ользі Скрипник. Жінка дбала про Людмилу, поки один із сусідів пригрозив доносом у поліцію, а відтак передала її своїй подрузі Антоніні Поплавській. Маля мешкало в Антоніни протягом двох тижнів, доки Ольга шукала більш підходящий варіант. Вона привезла Людмилу до м. Шепетівка й залишила на площі, спостерігаючи здалеку, хто її забере. Дівчинка заплакала, чим привернула увагу Ганни Зелінської, яка, пожалівши, взяла її до себе. Розпитавши у малої, як звати її та батьків, жінка зрозуміла, що родина єврейська. Будучи сама вагітною, Ганна, попри те, залишила Людмилу в себе. Одного разу до неї навідалися друзі Василь та Ганна Сімкови.

Дівчинка відразу сподобалася бездітному подружжю, і воно дуже захотіло її удочерити. Сімкових не злякало єврейське походження дитини, вони були готові переховувати маля, доки триватиме небезпека.

Після вигнання нацистів із м. Шепетівка (11 лютого 1944 р.) Василь та Ганна офіційно удочерили Людмилу. Вони виховували її як рідну дочку, і довгий час дівчинка нічого не знала про своє справжнє походження. Але пам’ятала, що батьки дбайливо зберігали дитячу чорну шубку та бордові валянки. Пізніше виявилося, що саме в цьому вбранні її маленькою врятували зимового дня 1943 р. Коли Людмилі було 10 років, до Сімкових прийшли її рідні тітки по матері й батькові Белла Вайнштейн та Іда Варховер. Від Ольги Скрипник вони дізналися, що племінниця вижила. Спочатку Белла хотіла забрати Людмилу через суд. Сімкови дуже боялися втратити дочку, тому заборонили малій бачитися з тіткою. Утім, помітивши, наскільки її небога прив’язана до нових батьків, Белла відмовилася від свого наміру.

Людмила Панич (пізніше – Янушевська) залишилася жити в м. Шепетівка, де вийшла заміж і виростила трьох дітей.

«Я хотіла б, щоб ніхто не пережив того, що довелося пережити мені, і щоб у всіх були матері рідні. І хочу, щоб був мир, і щоб ніхто не страждав, і всім добре жилося на цьому світі». З інтерв’ю Людмили Янушевської (Панич) Інститутові візуальної історії та освіти USC Shoah Foundation, 1997 р.

27 травня 2002 р. Ганну Зелінську, Василя та Ганну Сімкових було удостоєно звання «Праведник народів світу».