Банк портретів / Зеліско Марія

Зеліско Марія

Село Оршівці розкинулось у мальовничій місцині над річкою Прут і її притоками. Німецько-румунські війська окупували його 3 липня 1941 р. Єврейське населення почало зазнавати насильства. Кількох чоловіків заарештували й утопили неподалік у річці.

Утім, саме війна спонукала тамтешніх людей виявити в протистоянні окупаційній владі найблагородніші риси характеру. Єврейська сім’я Габерів згадує свої Оршівці як затишний куточок, де панувала сусідська підтримка.

«Стосунки нашої родини з місцевим неєврейським населенням були винятково чудові». Зі спогадів Генріка Габера

Їхній будинок був одним із найбільш незахищених у селі: стояв на височині й міг постраждати від першого-таки бомбардування. Тож більшість родини – мати Ісаака, його дружина Аделія, її сестра, діти Дора та Генрік – перебралися до сусідки Марії Зеліско. Охороняти обійстя залишилися тільки Ісаак та його батько. Жінка прихистила своїх сусідів, хоч і сама була у скрутному становищі: мала годувати власних шістьох дітей, бо ж до війни виживала саме завдяки постійній підтримці Габерів.

Однієї ночі до Марії прийшли два румунські військові й попросили зварити їм мамалиґу (кукурудзяну кашу). Поки господиня готувала – обшукали дім і знайшли євреїв. Почали будити їх, щоб відвести на розстріл за ріг будинку. Маленькому Генрікові Габеру той момент запам’ятався особливо яскраво. Мати сказала йому лише одну фразу:

– Вставай, нас розстрілюватимуть!

Хлопчик був такий утомлений і розгублений, що не розумів усієї серйозності ситуації, тож відповів лише:

– Мені це не потрібно, я хочу спати.

Марія тільки й устигла схопити своє немовля – Віктора – та побігти за розстрільною командою на вулицю. Стала між євреями та румунами. Кричала: «Стріляйте спочатку в мене, а потім – у них».

Солдати не чекали опору від жінки з немовлям на руках, тож розвернулись і пішли.

«Так ми вперше були врятовані від неминучої смерті благородством української жінки». Зі спогадів Генріка Габера

На ранок Габери вирішили, що безпечніше повернутися додому. Там їх і знайшов румунський полковник. Розпитував, чи вони євреї. Ісаак підтвердив це, за що й був побитий. Його змусили збирати всіх євреїв села біля свого будинку.

«Ми стояли біля вікна і спостерігали, як румуни збирали усіх євреїв, ставили їх навпроти стіни нашого будинку кількома рядами. Скоро підійшов і батько, який привів із собою бородатого чоловіка в пальті. Румунський полковник схопив його за бороду і штовхнув у натовп, на який було націлено два кулемети. Навколо стояли румунські солдати з гвинтівками». Зі спогадів Генріка Габера

Чоловік, якого штурхнули в натовп наляканих євреїв, – то був священник Іван Щербанович. Він хотів підтвердити свій сан, тож розстібнув пальто, щоб полковник побачив рясу й хрест. Окупанти звинувачували євреїв у вбивстві місцевого населення та німецьких солдатів. Панотець запевнив їх, що відповідає за людей своєї громади і просить перевести їх у великий будинок для з’ясування правди, а потім робити все, що румуни вважають за потрібне.

Євреїв відпустили, жоден із них не був убитий. Іван Щербанович ризикував своїм життям свідомо. Перед тим радянська влада хотіла депортувати його до Сибіру, але Ісаак Габер зумів цьому запобігти, і священник залишивсь у парафії. Тепер настала його черга захистити односельців.

Сім’я Габерів вижила, але уникнути депортації було практично неможливо. Їх та інших євреїв Оршовець відправили до Лужанського табору, де перебувало приблизно 1500 осіб. Через кілька місяців ризикували потрапити в Аушвіц, але в останній момент Габерам пощастило і їх вивезли до м. Могилів-Подільський, де вони перебували до кінця війни.

Члени їхньої родини підтримували близькі, дружні стосунки з Марією та о. Іваном іще довгі роки. 24 червня 2001 р. Яд Вашем присвоїв звання «Праведник народів світу» Марії Зеліско, а через два місяці – Іванові Щербановичу.

Катерина Барановська

м. Київ

Національний музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі