Зинюки Павло й Тетяна, Носаль Ольга

Павло й Тетяна Зинюки мешкали в містечку Мацеїв (нині – с-ще Луків), за 25 км від м. Ковель на Волині. Частинами Вермахту регіон був окупований у період від 22 червня до 8 липня 1941 р. Уже 28 червня в м. Ковель сталися перші нацистські вбивства євреїв. Розстріли в рідному містечку Зинюків відбувались у кілька етапів – між 14 липня й 1 вересня.

До Павла звернувся давній товариш Яків Бібер із проханням сховати на якийсь час його й дружину. Зинюки прихистили єврейську родину й опікувалися нею до кінця окупації – до липня 1944 р. Яків та Єва періодично ховалися в лісах, а в холодну пору року поверталися до Павла й Тетяни, де на них завжди чекали їжа, змінний одяг та решта необхідного.

Біберам надавала допомогу також вдова Ольга Носаль. Її чоловік був мобілізований у 1939 р. в польську армію і зник безвісти. Жінка сама виховувала двох дітей, жила дуже бідно, але завжди ділилася всім, чим могла, з Яковом та Євою.

Після війни сім’я Біберів емігрувала до США. Вони завжди пам’ятали своїх рятівників й подали свідчення про свій порятунок до Яд Вашему.

У 1990 р. Яд Вашем визнав Павла й Тетяну Зинюків та Ольгу Носаль Праведниками народів світу.

/