Калиниченко Клавдія

Клавдія Калиниченко проживала в м. Харків. У 1936 р. до неї переїхала сестра Марія, чоловіка якої, єврея Іллю Гарбу, перед тим репресували й відправили до Сибіру. Обидві жінки підтримували зв’язок із його сестрою Мір’ям Шварц – теж дружиною репресованого (її чоловік від того ж таки 1936 р. був у засланні). Мір’ям сама виховувала синів Лева та Ізю. У тітки Клавдії хлопці часто гостювали на канікулах.

У жовтні 1941 р. під час окупації обласного центру Мір’ям потрапила в дорожню аварію і померла від травм. Відтоді її дітьми опікувалися Клавдія та Марія. Якось узимку вони вирушили до ближніх сіл у надії продати щось із речей і купити продуктів. Із собою взяли Лева, старшого, а Ізю залишили вдома. Коли повернулися, хлопця не знайшли. Сусіди сказали, що була облава і його разом з іншими євреями відправили до гетто, розташованого за 12 км від міста, на території тракторного заводу.

Клавдії вдалося, підкупивши охоронця, забрати хлопця з неволі. Але дальше перебування братів у неї вдома було небезпечним. Більшість сусідів знала про їхнє єврейське походження, і хтось міг донести. Утім, жінці вдалося знайти для Лева та Ізі фальшиві документи й підшукати у віддаленому селі людей, згодних за невелику плату взяти їх до себе.

Після війни хлопці повернулися до м. Харків. Клавдію вони вважали своєю другою мамою.

У 2000 р. Яд Вашем визнав Клавдію Калиниченко Праведником народів світу.