Банк портретів / Карпук Антон та Лукера

Карпуки Антон та Лукера

Антон Карпук та його сестра Лукера мешкали на хуторі біля с. Годовичі, на Волині. У роки німецько-радянської війни цей край, як і решта України, був окупований нацистами й став полем для злочинів Голокосту. Жертвами їх виявилися майже всі представники тутешньої численної єврейської громади.

У міжвоєнний період регіон належав Польщі й називався Волинським воєводством. Серед його двохмільйонного населення євреями були понад 205 тис. осіб, тобто майже кожен десятий житель. У 1939–1940 рр., коли Волинь було включено до УРСР, місцева єврейська спільнота збільшилася через численних біженців із польських земель, окупованих Вермахтом.

Місто Луцьк було зайняте гітлерівцями вже надвечір 25 червня 1941 р. – одним із перших в Україні. Не забарилися й перші антиєврейські акції. Наприкінці червня – на початку липня близько 1,5 тис. містян-євреїв були розстріляні зондеркомандою 4-А в замку Любарта.

Восени для євреїв м. Луцьк та околиць у середмісті було створено гетто. До ліквідації його в грудні 1943 р. там устигло побувати до 25 тис. осіб. Гетто діяли й в інших населених пунктах, зокрема в м. Володимир-Волинський, Берестечко, Горохів, Камінь-Каширський.

В’язні мусили носити розпізнавальний знак на одязі у вигляді жовтої зірки Давида, сплачувати «контрибуції» грішми, прикрасами, одягом та майном. Кваліфіковані спеціалісти й робітники мали працювати на окупантів. Решта працездатних виконувала важку або принизливу роботу. Тих, кого гітлерівці визначили як непрацездатних, вивозили до заздалегідь підготованих місць поховання й розстрілювали. Під час ліквідації гетто там само були знищені й кваліфіковані спеціалісти та робітники. На Волині місцями масових розстрілів стали с. Гірка Полонка, м. Дубно, с. Окунин, смт Луків, смт Турійськ.

Саме неподалік смт Луків та с. Окунин і стоїть с. Годовичі, на хуторі біля якого мешкав Антон Карпук. Наприкінці червня 1941 р. поблизу його житла опинилася єврейка Блюма Клец. Її чоловік загинув під час погрому, організованого німцями, але жінці пощастило втекти й урятувати чотирьох своїх дітей: Розу, Леоніда, Менделе та Іцеле.

Антон облаштував утікачам укриття в клуні. Лаз туди проробив зі стійла для худоби й прикидав сіном та гноєм. Окрім його сестри Лукери, про євреїв не знав ніхто. Блюма та її діти майже не покидали сховку. Харчі носив їм сам господар. Такі суворі заходи конспірації допомагали Клецам рятуватися довго. Але випадок знову поставив їх на межу смерті. Одного літнього дня 1943 р. за відсутності Антона Блюмі й Розі довелося вийти з укриття, щоб забрати підготовані їм харчі. Вони не знали, що на хуторі перебуває поліція.

Жінку з дочкою заарештували й відправили до смт Луків. Був заарештований і Антон. Його два тижні протримали в ув’язненні. Увесь цей час, розуміючи, що від його свідчень залежить доля Леоніда, Менделе та Іцеле, він заперечував свою причетність до двох єврейок на обійсті. Запевняв, ніби вони приблукали туди випадково, мабуть, у пошуках їжі.

Відтак турботи про Леоніда та його братів лягли на плечі Лукери Карпук. Після звільнення Антон не наважився тримати в себе євреїв надалі, тож домовився про сховок із сусідкою. Але через місяць на хутір повернулася поліція. Леонідові брати були викриті. За кілька днів хлопчиків та жінку, яка їх прихистила, стратили в смт Луків. А Леонід врятувався випадково: бо водив худобу на пасовище.

Хлопець не наважився повернутися на хутір. Певний час блукав лісами, а потім приєднався до одного з партизанських загонів. У його складі боровся проти гітлерівців до вигнання їх із краю в 1944 р. По закінченні війни Леонід Клец оселився в Росії. Своїх рятівників не забув, підтримував із ними зв’язок.

10 січня 1999 р. Антон та Лукера Карпуки удостоєні звання «Праведник народів світу».

Максим Мілевський

м. Київ

Національний музей історії України у Другій світовій війні

  • fingerprintАртефакти
  • theatersВідео
  • subjectБібліотека
  • commentКоментарі