Карпунь Пилип та Карпунь Марія

Пилип та Марія Карпуні проживали в с. Конела на Київщині (нині – Уманський район Черкаської області). Частини Вермахту окупували населений пункт у липні 1941 р.

22 травня 1942 р. за наказом німецької адміністрації всі місцеві євреї мусили з’явитися з документами до синагоги для уточнення даних та формування реєстрів – їх начебто збиралися переселити до Палестини. Ті, хто послухався наказу, не підозрювали, яка на них чекає доля насправді. Перевіривши присутніх за списком, нацисти замкнули їх у синагозі й вирушили на пошуки тих, хто знехтував їхнім розпорядженням. Після настання сутінків євреїв під охороною вивезли підводами за межі села й менш ніж за годину всіх розстріляли. Жертвами гітлерівців стало тоді понад 70 сімей. Були серед страчених, зокрема, й дружина та дочка листоноші Мойсея Грабова (сам чоловік загинув іще в липні 1941 р. – під час наступу німецьких військ, від вибуху танкового снаряда).

Іншу дочку подружжя, Шейву, Мойсеєва дружина встигла заховати перед облавою в погребі на одному з подвір’їв с. Конела неподалік власного дому. Щойно після кривавих подій вийшовши на вулицю, дівчина побачила, що там уже чатують окупанти. Перелякана, прибігла до сусідів – Пилипа та Марії Карпунів – і почала благати про порятунок. Господарі заховали втікачку. У ліжку, накрита ковдрами, вона притиснулась до Пилипа, який прикинувся хворим на тиф і сказав окупантам та поліцаям, що лежить, бо має гарячку. Так чоловік відбив у непроханих гостей охоту нишпорити по всій хаті, тож зрештою вони просто пригрозили: «Якщо з’явиться, повідомиш. Інакше – сам знаєш…».

Карпуні називали дівчину Анею. Переховували її переважно в клуні, а іноді, коли нацисти ходили з обшуками особливо часто, – біля річки в невеликій природній печері, прохід до якої прикривали високий берег, лоза й чагарники, а до того ж туди потрібно було перебрести по мілині водою. Пилип і сам колись ховався в тому прихистку – в 1918 р. – теж від німців.

Поліцаї навідувались до оселі Карпунів часто. Один із них, Мина Крохмальний, якось ухопив Пилипа за шию і, погрожуючи, навіть пальнув із пістолета в стелю: вимагав виказати єврейку. Надалі переховувати Шейву стало вже зовсім небезпечно, тож подружжя вирішило спорядити її необхідними речами та їжею і відправити до сусіднього с. Зелений Ріг, до своїх знайомих. Певний час дівчина пожила там, але вже невдовзі під іншими ім’ям і прізвищем потрапила на примусові роботи до Німеччини. Від червня 1942 р. до листопада 1944 р. вона працювала на фабриці в м. Нойштадт-ан-дер-Донау. На тому-таки підприємстві був іще один чоловік із с. Конела, тож Шейва боялася, що знайомий викаже її єврейське походження. Визволили остарбайтерку союзні війська. У 1945 р. вона повернулася до України, а 13 грудня 1946 р. переїхала із с. Конела до м. Умань.

Пилип та Марія вважали Шейву-Анну своєю донькою, а вона їх називала батьками й раз по раз навідувала. Були з нею знайомі і їхні рідні діти, дуже любила вона й онуків Карпунів. Спілкування з урятованою єврейкою українська родина підтримувала й після її переїзду, проте в 1970-х рр. воно припинилось. У 1978 р. Шейва-Анна померла.

Сімейну історію порятунку дослідив і зберіг онук Пилипа та Марії Карпунів Олег. Саме він і передав свідчення про подвиг родини до Єврейської ради України. За її рішенням у 2011 р. Пилип та Марія Карпуні, вже посмертно, удостоєні звання Праведника України.