Таїсія Кикавська з двома доньками та матір’ю Катериною Саченко мешкала в м. Тульчин на Вінниччині. Її чоловіка в 1938 р. репресували й вислали до Сибіру. Життєві випробування зміцнили жінку, пробудили в ній милосердя й співчуття до тих, хто потребував допомоги під час німецько-радянської війни.

Гітлерівці вступили до м. Тульчин 23 липня 1941 р. Місто виявилося в румунській зоні окупації. На українських землях, що ввійшли до складу Трансністрії, румунська окупаційна влада впродовж року створила мережу гетто й робочих таборів. У одному з них опинилася Таїсина подруга кравчиня Майя Карант із 16-річною донькою Любою.

11 листопада 1941 р. губернатор Трансністрії Ґеорґе Алексяну видав наказ № 22 про поселення євреїв у колоніях. Відповідно до цього документа для євреїв м. Тульчин така колонія була організована в с. Печера. 10 грудня 1941 р. туди відправили понад 4300 тульчинських євреїв. Місцевість була обнесена високим парканом із колючим дротом. В’язні прозвали табір «Мертва петля», бо звідти неможливо було вирватись.

Напередодні цього ув’язнення Майя та Люба попросили прихистку в Таїсії Кикавської. Жінка прийняла їх та їхніх родичів – сім’ї Рапопортів і Щерб, урятувавши від переселення й знищення. Коли ситуація покращилася, євреї повернулися до місцевого робочого табору, де залишилося близько 100 мешканців. Таїсія навідувала своїх підопічних, приносила їм їжу, воду, випраний одяг.

У березні 1944 р., коли німецькі та румунські війська відступали, Таїсія знову забрала до свого будинку Майю з донькою та їхню знайому Зою Молдавську.

Після війни жіноча дружба зміцніла, навіть після еміграції євреїв до Ізраїлю спілкування тривало.

У 1996 р. Яд Вашем визнав Таїсію Кикавську та її матір Катерину Саченко Праведниками народів світу.