Клименко Мотрона

Хочу поділитися історією, яку в дитинстві я почула від своєї бабусі Мотрони Юхимівни Клименко. Трапилася вона в листопаді 1941 р. в с. Новооріхівка на Полтавщині. Якось пішла моя бабуся на ставок прати і, коли вже збиралася повертатися додому, їй здалося, ніби хтось плаче, хоча поряд нікого не було. Прислухавшись, помітила неподалік молоду дівчину, яка ховалася в бур’янах. Підійшовши ближче, бабуся поцікавилася в неї, що трапилося, чи може чимось допомогти. Про себе помітила, що дівчина не місцева, не із сільських. А та відразу, можливо з переляку, видала, що вона єврейка, втікає від німців, блукає селами й куди йти далі не знає. Бабуся рішуче наказала дівчині лягати у візок, накрила її випраною білизною і повезла додому, дорогою міркуючи, де її заховати. Бабуся Мотря знала, що це ризиковано, адже вдома було двоє дітей – дворічний Іванко і новонароджена Катруся. Проте залишити бідну дівчину напризволяще теж не могла. Ховала її де тільки могла: і під ліжком, і у хліві, і в погребі… А одного разу Софія не встигла заховатися, як у хату ввійшли німці. Вони відразу до бабусі: «Хто це в тебе? Єврейка?». А вона власними дітьми клялася, що це її сестра. Так німці і пішли з хати, повірили. Але страху бабуся натерпілася тоді ще якого!..

Також із розповідей дідуся Захара знаю, що разом із бабусею вони допомагали колишнім військовополоненим, тим, кому вдалося вирватися з нацистського табору Хорольська яма. Хатина бабусі й дідуся стояла на краю села, а далі була лісосмуга. У тій лісосмузі вони й переховувалися, а потім прибилися до хати. За спогадами бабусі Мотрі, допомагали чим могли. Комусь дали харчів, комусь ліків, а дуже виснажених залишали в себе підлікувати рани.

Після війни в бабусі народилося ще троє дітей.

Софія поїхала на Луганщину, вийшла заміж за колишнього фронтовика, народила двох синів – Леоніда та Євгенія. Із бабусею вони стали справжніми подругами, гостювали одна в одної. Софія Марківна працювала завідувачем гастроному в м. Красний Луч й допомагала продуктами харчування. Не було такого свята, щоб ми не отримали посилку з різними смаколиками.

Вже давно відійшли у засвіти і мої дідусь із бабусею, і Софія Марківна. Мені захотілося поділитися цим маленьким, але дуже важливим епізодом з історії моєї родини. Ми завжди маємо змогу зробити свій вибір. Для мене завжди є прикладом вибір моєї бабусі Мотрі.

/