Коверда Євдокія

Євдокія Григорівна Коверда жила в м. Пирятин Полтавської області. Під час німецької окупації її чоловік був на фронті, і вона залишилася удвох зі своїм 4-річним сином Миколою.

Згідно з переписом населення 1939 р., у м. Пирятин проживало 1747 євреїв, що складало 12,68 % від кількості всіх жителів міста. Після нападу Третього райху на Радянський Союз у період із серпня до вересня лише незначній частині місцевих євреїв вдалося евакуюватися на схід. 18 вересня місто було окуповано частинами німецької армії. Як тільки місто окупували, одразу було оприлюднено наказ про те, що всі євреї міста мають бути зареєстровані, а також вони зобов’язані носити білу пов’язку з жовтою шестикутною зіркою. Велику кількість майна євреїв було вилучено, зокрема й цінності. Їм було заборонено з’являтися в публічних місцях, а чоловіків-євреїв змушували працювати на різних примусових роботах.

Серед знайомих Євдокії Григорівни була Марія Букіна, яка працювала продавцем у хлібному магазині. У Марії теж був маленький син – Володимир, і жінки часто розповідали одна одній про своїх дітей.

У період між кінцем вересня 1941 р. та початком 1942 р. німецька окупаційна влада створила гетто в м. Пирятин, на вулицях Гоголя, Набережній й Радянській, куди насильно переселяли всіх євреїв міста. Наприкінці березня – на початку квітня 1942 р. чисельність євреїв у цьому гетто становила близько 1530 осіб. 6 квітня 1942 р. німецька окупаційна адміністрація ліквідувала гетто. Майже всі євреї, а це були переважно люди похилого віку, жінки та діти, були вбиті в лісах поблизу Пирогової Левади, що за 3 км на південь від міста. Марія Букіна із сином теж виявилася в цьому гетто. Того страшного дня – 6 квітня 1942 р. – розпочалося масове знищення в'язнів гетто: євреїв групами виводили за місто, в місце, назване Пироговою Левадою, де розстрілювали на краю величезного рову. Група, в якій опинилися Марія Букіна із сином, була пригнана на місце ввечері, коли вже стемніло, тому німці й поліцаї вирішили залишити приречених у живих до ранку.

На світанку Євдокія Коверда вирушила в ліс за дровами й хмизом і раптом почула плач і крики, що доносилися з Пирогової Левади. Підійшовши ближче, вона жахнулася, побачивши нещасних людей, які знали, що жити їм залишилося зовсім небагато. Озброєні охоронці грубо закричали на Євдокію Григорівну, намагаючись відігнати її від ще не засипаної ями з тілами вбитих. Раптом вона помітила в натовпі Марію Букіну із сином на руках. Погляди двох жінок зустрілися, і вони без слів зрозуміли одна одну.

Кинувши дрова, Євдокія Григорівна звернулася до одного з охоронців, благаючи відпустити її сестру, яка нібито перебуває серед євреїв помилково. Але охоронець нічого не хотів слухати, відштовхував Євдокію, погрожуючи, що якщо вона не піде, то буде розстріляна разом із євреями. Марія, яка спостерігала за тим, що відбувається з боку, прокричала їй: «Прощай, Дуня, ми вже не побачимося, йди додому, а то і тебе розстріляють». Але Євдокія Григорівна не пішла. Плачучи, вона підійшла до німця, який був поруч, намагаючись жестами пояснити йому, у чому справа. Німець уважно подивився на неї і повірив їй! За його наказом, Марію Букіну із сином вивели з оточення. Все ще не вірячи у свою удачу, вони якось дійшли до будинку Євдокії в м. Пирятин.

Спочатку жінка сховала врятованих під пічкою, а коли стало тепліше, перевела на горище. Улітку обладнала їм місце в сараї. Через якийсь час найближчі сусіди дізналися про те, що у неї ховається єврейка із сином. Ніхто не видав її владі, хоча всі засуджували вчинок Євдокії, кажучи, що тільки божевільна може так ризикувати собою і своєю дитиною. До прибуття в місто радянських військ, 18 вересня 1943 р., рятівниця й врятована пережили багато небезпечних ситуацій. Одного разу два німця, шукаючи яйця, вломилися в сарай, у якому в цей час перебували Марія із сином; іншим разом маленький Володя захворів на малярію й тільки дивом не помер і нікого не заразив. Після війни жінки зберегли свою дружбу на багато років, так само, як і їхні сини. Євдокія Григорівна завжди трохи соромилася, коли в її присутності хтось згадував про порятунок нею євреїв. Сама вона не вважала, що зробила щось особливе: просто не могла вчинити інакше.

23 жовтня 2000 р. Яд Вашем удостоїв Євдокію Коверду почесного звання «Праведник народів світу».