Козирські Станіслав та Агафія

Станіслав і Агафія Козирські мешкали в с. Корделівка (Хмільницького р-ну) Вінницької області. Подружжя виховувало чотирьох дітей: 18-річного Антона, 17-річну Вікторію, 15-річного Франца та 10-річну Галину. Напередодні німецько-радянської війни родина переїхала до с. Браїлів (нині – с-ще Браїлів Жмеринського району) на Вінниччині. Улітку 1942 р. Галина побачила своїх колишніх сусідів із с. Корделівка Розу Молотковську та її сина Арона. Хлопчина був її однокласником.

«Одного разу я пішла на базар і там випадково зустріла Молотковських. Я не одразу впізнала Арона, він був одягнений у жіночий одяг. Мама спеціально замаскувала його під дівчинку, щоб німці не побачили, що він єврей. Я одразу зрозуміла, що їм загрожує небезпека…». Зі спогадів Галини Козирської

Дівчинка покликала Арона та його матір до свого дому. Роза багато років знала Козирських як порядних і добрих людей, тому вдячно прийняла запрошення. Попри небезпеку, яка загрожувала родині, Станіслав і Агафія підтримали доньчин порив допомогти однокласнику. Вони прихистили жінку з хлопчиком, нагодували, перевдягнули, облаштували їм надійний сховок. Почуваючись у безпеці, Роза розповіла про пережите. Після початку війни їхнього старшого сина Семена мобілізували до Червоної армії. Середньому – Гедалію – вдалося вибратися з гетто, куди було переселено сім’ю, і про його долю мати наразі нічого не знала. Роза з чоловіком та 10-річним Ароном намагалися втекти із с. Корделівка, але це їм не вдалося. Коли почалися розстріли в селі, спочатку переховувалися на обійстях сусідів. Потім кілька місяців мати й син поневірялися по інших селах, аж поки зустріли Галину.

Залишатися на тривалий час у с. Браїлів було вкрай небезпечно і для євреїв, і для їхніх рятівників. Тому Станіслав та Агафія вирішили переправити втікачів через р. Південний Буг до румунської зони окупації. Ходили чутки, що там до євреїв ставляться не так жорстоко, румуни дозволяють їм жити у відкритих гетто й не вбивають їх. Козирським потрібно було знайти надійного провідника серед місцевих, адже кордон добре охоронявся, особливо в місцях, де річку можна було форсувати. Пошуки тривали майже два тижні. Роза із сином тим часом переховувалась у Козирських. Щоб не привертати уваги сторонніх, удень вони залишались у підвалі будинку, а на ніч виходили до сховку, зробленого в одній із кімнат. Нарешті знайшлася жінка, яка вміла перетинати річку, уникаючи охоронців: за її словами – робила це не раз. Роза та Арон Молотковські попрощалися з рятівниками й довірилися незнайомці. Через два дні вони благополучно дісталися гетто в м. Жмеринка і прожили там до відходу з міста німецьких військ у березні 1944 р.

Після війни Роза дізналася, що її старший син Семен загинув на фронті, а другий син – Гедалій – після втечі з гетто приєднався до радянських партизанів і так урятувався. Довгий час Роза та Арон Молотковські намагалися розшукати своїх рятівників. Утім, їм це не вдавалося, бо родина Козирських переїхала до іншого населеного пункту, а самі Молотковські емігрували до Ізраїлю. Лише через 60 років, у 2008 р., Арон розшукав свою колишню однокласницю Галину Козирську.

У 2009 р. Станіслав та Агафія Козирські після його подання були визнані Праведниками народів світу. У 2010 р. Галина Козирська удостоєна звання Праведника України.