Корчак (Шмалій) Ганна, Шмалій Арсентій та Євдокія

Родина Шмаліїв урятувала життя єврейській дівчині Ганні Столовицькій. Надала їй укриття й забезпечувала всім необхідним.

Ганна Шмалій (у заміжжі – Корчак) та її батьки Арсентій і Євдокія жили в с. Багринівці Вінницької області. На початку літа 1942 р. 17-річна Ганна Шмалій почула, що в місцевій лікарні з’явилася нова медсестра, яка розповідає, що втекла з полону. Сподіваючись дізнатися бодай щось про долю свого брата, який служив у армії, вона вирішила познайомитися з новенькою. Медсестру, як з’ясувалося, теж звали Ганною (Ханою). Дівчина була худою, блідою. Спала на лікарняній підлозі.

«Я, Столовицька Ганна Пилипівна, з метою самозбереження під час перебування в німецькому полоні, а згодом і на окупованій території, змінила своє по батькові Файтелівна на Пилипівна. Народилася 11 жовтня 1921 року в місті Полтава. Тут-таки закінчила медучилище і як військовозобов’язана була направлена в жовтні 1940 року для проходження військової служби в санчастину 194-го гірничо-стрілецького полку 12-ї армії. Полк дислокувався в місті Чернівці. 16 червня 1941 року полк виїхав на літні навчання в прикордонний район містечка Герца Чернівецької області. Тут 22 червня 1941 року близько 4-ї години ранку нас обстріляли німці. До 2 липня 1941 року ми стримували атаки німецьких військ, а потім одержали наказ планомірно відходити із зайнятих позицій, щоб уникнути оточення. Із боями, з жахливими людськими втратами виходили з територій Чернівецької, Вінницької, Київської областей. У районі села Підвисоке Кіровоградської області опинилися в подвійному кільці оточення, знесилені, голодні, без боєприпасів. 8 серпня 1941 року в стані непритомності, будучи важко контуженою, з черепно-мозковою травмою, внаслідок чого дотепер погано розмовляю, я була захоплена німцями. Якби була притомна, обрала б ліпше смерть від власної зброї, ніж бути полоненою тими, хто по-варварськи знищував моїх одноплемінників. Спочатку перебувала в полоні на території колишнього аеродрому у Вінниці просто неба, під палючим сонцем, холодним дощем і морозами. Наприкінці грудня 1941 року мене як поранену перевели в госпіталь для військовополонених, що розташовувався на території Вінницької психлікарні в бараку № 25. Тут мало не стала жертвою доносу лікаря психлікарні. Урятували мене мої однополчани, які також перебували в цьому госпіталі. Вони переконали німців, що я не єврейка. Навесні 1942 року знову переведена в госпіталь для офіцерського складу, який містився в будівлі колишнього дитсадка біля залізничного вокзалу у Вінниці.

24 травня 1942 року разом із групою військовополонених-жінок, мене звільнили з полону. Отримала відповідний документ – аусвайс. Була направлена на роботу медсестрою в лікарню містечка Літин Вінницької області. Невдовзі приміщення лікарні зайняли німці, а мене перевели в лікарню села Багринівці». Зі спогадів Ганни Столовицької

Ганна Шмалій повернулася додому й попросила батьків – Арсентія та Євдокію – прихистити нову медсестру. За словами Ганни Столовицької, на той час вона перебувала у важкому стані, мала дірявий одяг та взуття без підошов.

Від наступного дня Ганна Столовицька стала жити в с. Багринівці у Шмаліїв. Про своє минуле говорити не хотіла, казала, що вона українка з м. Полтава. Усе було добре, поки в селі не заговорили про те, що нова жителька насправді єврейка. Дівчина відкрила родині правду й вирішила піти, щоб не наражати її на небезпеку. Та Шмалії не відпустили її – дали прихисток у коморі. Ганна ховалася там від червня 1942 р. до грудня 1943 р.

Ганна Столовицька згадує, що сім’я Шмаліїв урятувала її двічі. Уперше – коли хвору, голодну, обірвану забрала з лікарні. Удруге – коли Ганна Шмалій та її батьки, дізнавшись про національність своєї підопічної, свідомо стали наражати себе на небезпеку.

Наприкінці 1943 р. Ганна Столовицька познайомилася з групою партизанів, які зайшли до будинку Шмаліїв, відтак вирішила покинути своїх рятівників і приєднатися до партизанського загону. Перебуваючи там, вона знову потрапила в полон. Лише після війни сім’я Шмаліїв дізналася, що Ганну відправили в табір до Німеччини, але згодом їй пощастило втекти. Судячи з усього, німці не здогадувалися, що Ганна Столовицька – єврейка. Дівчина хоч і перебувала на важких роботах, але не була знищена в концтаборі чи розстріляна.

Повернувшись навесні 1945 р. до України, вона відновила зв’язок із родиною Шмаліїв.

29 вересня 1996 р. Яд Вашем удостоїв Ганну Корчак та її батьків Арсентія і Євдокію Шмаліїв почесного звання «Праведник народів світу».

Єврейський комітет визнав Ганну Корчак (Шмалій) Праведником України.