Коцюбайли Текля та Пилип, сини Олександр і Андрій  

Фаня Розенфельд виросла у великій єврейській сім’ї. Дівчині було 19 років, коли нацисти захопили її рідне с-ще Рафалівка на Рівненщині. Дні безвладдя, коли місцеві бандити грабували євреїв, сім’я Розенфельдів пережила у друзів-українців. Повернувшись у пограбований будинок, вонa спробувала жити за нової влади.

Навесні 1942 р. рафалівських євреїв переселили в гетто, облаштоване за 12 км від селища, неподалік залізничної станції. 29 серпня 1942 р. гетто було ліквідоване.

«…Того дня я з групою інших євреїв працювала у лісі і тому уникла розстрілу. Один з охоронців дозволив нам втікти, вдавши, що не бачить. У нашій групі був Яків Басс з донькою Ривкою та сином Давидом, сім’я Вісман – батько і двоє дітей, Ривка Розман з чоловіком та чотирма дітьми та інші. Всього майже 20 осіб…». Зі спогадів Фані Розельфельд

Фаня трималася разом із Яковом та його дітьми. Вони спорудили в лісі землянку і деякий час у ній переховувалися. Із настанням холодів доводилося частіше виходити зі схованки й шукати їжу. Фаня наймалася до місцевих селян на роботу, а ті платили їй продуктами. Одного разу вона заночувала в с. Мульчиці в родині баптистів Пилипа і Теклі Коцюбайлів. Дівчині наснився дивний сон – вона тримала в руках книгу. Це була Біблія. Хоча наяву вона ніколи не бачила християнську Книгу. Прокинувшись, Фаня помітила в кімнаті Біблію і розповіла свій сон господарю. Увечері він повів її на зібрання баптистів. Несподівано для себе Фаня розповіла присутнім про себе та своїх друзів-євреїв, які опинилися на межі життя і смерті, й попросила допомоги. Члени общини вирішили допомагати втікачам. Тривалий час Фаня залишалася в будинку баптистського проповідника Пилипа Коцюбайла, де нею опікувалися його дружина та сини Олександр і Андрій. Згодом українська родина забрала з лісу і Якова Басса з дітьми. Узимку 1943 р. почалися масові обшуки та облави, і Коцюбайли переправили євреїв у сусіднє с. Млинок у баптистську сім’ю Конона і Ганни Калют. Українська родина вже допомагала євреям, які переховувалися в лісах, забезпечувала їх їжею та теплим одягом.

Згодом Фаня привела до Калют 10-річну дівчинку. Після загибелі рідних Маня з батьком та іншими євреями переховувалася в лісах. Якось батько пішов по їжу до найближчого хутора й не повернувся. Дівчинка заблукала в лісі.

«…Одного зимового дня я сиділа під деревом, виснажена і безпомічна. Мене кинули в лісі, втікаючи від облав. Ніхто не захотів мене взяти із собою. І раптом біля мене присіла дівчина, одягнена в український одяг і заговорила зі мною. Відтоді я стала її донькою. Фаня привела мене в українську родину, де про мене подбали Конон і Ганна Калюти та їхні доньки Ганна і Марія. У них я залишалась до кінця окупації…». Зі спогадів Марії Вольфсталь (у дівоцтві Драйцен).

Серед тих, хто допомагав Фані Розенфельд та її друзям, була також сім’я Андрія і Ярини Куяв. Кілька місяців перед вигнанням нацистів євреї переховувалися на їхньому обійсті в с. Судче.

Відразу після війни Фаня і Яків Басс одружилися й офіційно удочерили Марію.

«…Із Рівного ми дісталися спочатку в Люблін, далі в Румунію. Це був 1945 р. В Бухаресті дітей розподіляли по притулках для подальшої репатріації. Ми з Ривкою потрапили до дитячого будинку. Фаня, Яків і Давид відправились в Італію. Нам з Ривкою пощастило отримати сертифікати і репатріюватися на Святу Землю. Це було наприкінці 1945 р. Через два роки повернулись Фаня та Яків. Вони стали для мене найкращими батьками. Не можу не згадати Давида, вічна пам'ять йому. Давид загинув у війні за Незалежність. Я завжди вважала його старшим братом…». Зі спогадів Марії Вольфсталь (у дівоцтві Драйцен)

22 лютого 1995 р. Яд Вашем удостоїв звання Праведника народів світу Пилипа і Теклю Коцюбайлів та їхніх синів Олександра і Андрія, Конона і Ганну Калют та їхніх доньок Ганну і Марію, а також Андрія і Ярину Куяв та їхнього сина Миколу.

Нащадки родини Коцюбайлів дізналися про нагороду у 2009 р., а отримати диплом та медаль Праведника народів світу змогли лише у 2020 р.

«…Фаня Розенфельд знала моїх діда Пилипа і бабу Теклю по вуличному прізвиську Конюх. Вони мали свій хутір і там, у маєтку, переховували євреїв. У селах так було прийнято, що могли і не знати справжнього прізвища. На прохання Фані Яд Вашем присвоїв звання Праведника моїм діду й бабці та двом дядькам на прізвище Конюх. Нам довелось доводити, що ми не Конюх, а Коцюбайло. І сьогодні, через 25 років, ми з гордістю приймаємо нагороду єврейського народу і пам’ятаємо подвиг рідних». Із розповіді онука Петра Коцюбайла