Кузьменки Іван, Анастасія, Володимир та Марія

Іван та Анастасія Кузьменки проживали в м. Ічня на Чернігівщині. Ростили чотирьох дітей. На початку війни найстаршій, Марії, було 13, Володимирові – 10, Анатолію – 6 і Миколі – 3 роки. Половину їхнього будинку винаймала шкільна подруга Анастасії – Агнеса Уманцева. Єврейка переїхала до м. Ічня в 1938 р. разом із дітьми: п’ятирічним Анатолієм та новонародженою Бронею. Її чоловік-поляк В’ячеслав Карпович працював на Донецькій залізниці. У 1937 р. його заарештували й засудили як «ворога народу». Агнеса ніде не могла влаштуватися на роботу, тож вирішила переїхати до м. Ічня, де пройшли її дитячі роки. Аби не наражати на небезпеку рідних, квартирувала з дітьми в подруги. Згодом улаштувалася на роботу в дитячий садочок.

Коли почалася німецько-радянська війна, її родичі евакуювалися до Казахстану. Агнеса теж збиралась, але не встигла. Щоб урятувати дітей, намагалася прилаштувати їх до незнайомих людей, які не запідозрили б, що вони євреї. Толика погодилася взяти під опіку жінка із с. Монастирище, що неподалік м. Ічня. А сама жінка з донькою переховувалась у лісах. Невдовзі Броня захворіла й померла.

Анатолій мешкав із селянами, але на нього хтось доніс. Одного дня зайшов поліцай і забрав хлопчика. Тож він знову опинився в м. Ічня разом з іншими схопленими євреями, яких мали відправити до Ніжинського гетто. Випадково його побачив на підводі старший син Кузьменків Володимир і привів додому. Іван та Настя прийняли малого у свою родину. Хлопцеві заборонили виходити на вулицю, адже всі сусіди знали про його походження. Старші діти Марія та Володя найбільше опікувалися Толиком і стежили, щоб він не покидав сховку. Якось Анастасію викликали в німецьку комендатуру. Німець допитувався, звідки взявся хлопчина, а жінка вперто повторювала, що це дитина померлих родичів.

У 1943 р. Івана Кузьменка призвали на фронт. Невдовзі він загинув. Толика знайшла мати, яка врятувалася від німецького переслідування в чернігівських лісах, приєднавшись до партизанів.

Після війни Агнеса й Анастасія та їхні діти підтримували дружні стосунки.

У 1997 р. Яд Вашем визнав Івана, Анастасію, Марію та Володимира Кузьменків Праведниками народів світу.