Куличенки Михайло та Груня

Михайло Куличенко та його дружина Груня жили в с. Воронцово-Городище (нині – Городище) Київської області. У вересні 1942 р. подружжя поселило у своєму будинку Біану Максименко та її маленьку доньку Тетяну. Максименки спершу жили у Львові, але з початком війни вирішили втікати на схід. Відтак опинилися в Меджибізькому гетто на території Кам’янець-Подільської області (нині – Хмельницька область), в’язнями якого пробули аж до вересня 1942 р., коли чоловік Біани, українець, таємно вивів їх звідтіля й доправив у дім Куличенків. Потім він повернувся в Меджибіж і став підпільником. Пізніше був зловлений і страчений.

Біана та її донька шість місяців ховались у Куличенків. Село розкинулося біля великого шосе, тож в окрузі завжди стояло чимало німців, і ризик викриття був неабиякий. Тому Куличенки звернулися до своєї родички Марії Ружиної, і та возом відвезла євреїв у сусіднє с. Хлистунівка.

Півроку мати й дочка Максименко ховалися то в підвалі, то на горищі будинку Ружиної. Коли сусіди запитували її про дитину, яка раптом з’явилась у будинку, вона відповідала, що то її племінниця з Києва. Та коли страх вистеження став аж надто сильним, Марія вивезла своїх підопічних тим-таки возом уже й із Хлистунівки, на віддалений хутір, де жила ще одна родичка – Меланія Козаченко.

До визволення краю від нацистів у лютому 1944 р. Біана з Тетянкою переховувалися в домі Меланії. Після війни вони переїхали до Латвії і багато років підтримували зв’язок зі своїми рятівниками.

/

31 травня 1999 р. Яд Вашем удостоїв Михайла і Груню Куличенків, Марію Ружину та Меланію Козаченко почесного звання «Праведник народів світу».