Лайковська Олена та Володимир Лебедєв

Соня Доннер народилася і проживала в м. Львів. На початку літа 1941 р., коли Соні було неповних 14 років, батьки відправили її в дитячий санаторій у м. Заліщики Тернопільської області. У перші дні війни дітей із санаторію евакуювали на схід. У кінці червня 1941 р. вони прибули в місто-курорт Бердянськ Запорізької області, що на Азовському морі. Там Соня познайомилася з Оленою Сильвестрівною Лайковською, санаторним лікарем. Вона багато займалася з дітьми, які прибули з м. Львів, частина з них погано говорили російською, і лікар Лайковська, полька, розуміла їх краще за інших лікарів.

7 жовтня 1941 р. почалася окупація м. Бердянськ (тоді - Осипенко) німецькими військами. Німці вивезли на каторжні роботи до Німеччини близько 11 500 жителів міста. Було закатовано й розстріляно понад 6 тис. городян. Місцем масового знищення місцевих жителів стала Мерлікова балка, де до війни був санаторій для дітей працівників НКВД, який нацисти перетворили в концтабір для полонених.

Із наближенням фронту санаторії бердянського курорту були перетворені в госпіталі для радянських поранених, а дітей перевели в місцевий дитячий будинок.

У серпні 1941 р. дитячий будинок був евакуйований углиб СРСР. Серед небагатьох дітей, які залишилися в місті, була Соня Доннер. Лікар Лайковська запропонувала дівчинці залишитися в її родині. Олена Сильвестрівна та її чоловік Володимир Миколайович Лебедєв хотіли офіційно удочерити Соню, але в РАГСі не виявилося потрібних для цього бланків. Тому їй виписали свідоцтво про народження, згідно з яким Соня стала полькою – Софією Лайковською.

Володимир Лебедєв, як і його дружина, теж працював санітарним лікарем. І він, і Олена Сильвестрівна ставилися до Соні як до рідної дочки і любили її не менше, аніж свого рідного сина Едіка, якому в 1941 р. було 5 років. Вони були впевнені, що їх як лікарів разом із дітьми евакуюють на схід, якщо виникне така необхідність.

Але цього не сталося, і з 7 жовтня 1941 р. сім'я опинилася в окупації. Оскільки Соня жила в Лебедєвих відносно недавно, була небезпека, що сусіди зацікавляться її походженням і донесуть владі. Щоб не випробовувати долю, протягом усього періоду окупації дівчинку не випускали на вулицю в світлий час доби. Нові батьки займалися з нею самі, намагаючись, щоб дитина не відставала від шкільної програми, навчили її читати і писати російською, чого дівчинка раніше не вміла. Вона пішла в школу вже після вигнання нацистів із міста, у вересні 1943 р.

Коли влітку 1944 р. радянські війська зайняли західні регіони України, Соня послала до м. Львів запит про долю батьків. У відповідь їй повідомили, що Соломон і Віта Доннер за колишньою адресою більше не проживають. Зі слів сусідів стало відомо, що на початку німецької окупації їх забрали в гетто, і ніхто не знає про їхню подальшу долю. Так Соня залишилася у своїх рятівників. Через деякий час вони офіційно її удочерили. Вона закінчила школу, медичний інститут, стала лікарем-ендокринологом. Від 1946 р. Софія Доннер (у заміжжі – Уголєва) проживала в м. Санкт-Петербург. Її прийомний батько помер у 1984 р., мати – в 1993 р.

У 2004 р. Софія Доннер через Яд Вашем знайшла в Ізраїлі своїх двоюрідних сестер по батьківській лінії. Всі ці роки вони були впевнені, що Соня загинула в м. Львів разом із батьками.

14 січня 2007 р. Яд Вашем удостоїв Олену Лайковську й Володимира Лебедєва почесного звання «Праведник народів світу».