Ломакіна Віра та Тимофєєва Валентина

Шкільні подруги Віра Ломакіна та Валентина Тимофєєва жили в м. Маріуполь Сталінської (нині – Донецька) області. Вони були знайомі з Мойсеєм Шварцбергом та його родиною – дружиною-українкою Анастасією, доньками Маргаритою і Галиною та бабусею дівчат – Есфір.

8 жовтня 1941 р. м. Маріуполь окупували німецькі війська. Невдовзі за розпорядженням коменданта були складені списки маріупольців єврейського походження. 18 жовтня в місті з’явилися листівки з наказом: усім занесеним до списку громадянам 20 жовтня о 08:00 з’явитися до так званого полку (будівля штабу й казарми колишнього 238-го Маріупольського стрілецького полку 80-ї стрілецької дивізії (нині – корпус Приазовського технічного університету). При собі мати документи, продукти на перший час, одяг та цінні речі. За невиконання наказу – розстріл.

Мойсей пішов на збірний пункт один. І вже не повернувся.

Уранці 20 жовтня колони євреїв під охороною автоматників та мотоциклістів погнали до с. Агробаза (6 км на захід від міста) до протитанкових ровів. Дехто зрозумів, що на них чекає, але змінити ситуацію було вже неможливо. Деякі євреї виштовхували своїх дітей у натовпи, що стояли обабіч дороги. Ризикуючи власним життям та життям своїх близьких, місцеві жінки рятували тих малюків. Страти євреїв тривали два дні. Їх виводили групами із сараїв, змушували роздягатися до білизни, ставили понад ровом і розстрілювали. Ті, кому вдалося вцілити, з настанням темряви намагалися вибратися з рову, йшли до найближчих сіл і просили порятунку в місцевих жителів.

За кілька жовтневих днів 1941 р. зондеркоманда 10а розстріляла в радянських протитанкових ровах від 8 тис. до 12 тис. маріупольських євреїв. Упродовж усього періоду німецької окупації протитанкові рови біля с. Агробаза використовувалися не тільки для розстрілу євреїв, а й для страти комуністів, підпільників, робітників, які відмовлялися працювати на німців.

Коли стало відомо про розстріли, Есфір зрозуміла, що їй з онучками потрібно рятуватися. На допомогу прийшла 14-річна Віра Ломакіна, яка допомогла Шварцбергам дістатися до її тітки Марфи в с. Безіменне, що на узбережжі Азовського моря. Там сім’я прожила в погребі майже два місяці. Марфа нікому не розповідала про своїх підопічних, однак згодом сусіди дізнались і почали вимагати, щоб господиня їх вигнала. Коли втікачам залишатися там стало небезпечно, Віра попросила подругу Валентину Тимофєєву допомогти з прихистком. Кілька тижнів Маргарита й Галина Шварцберг із бабусею Есфір переховувались у Валиної бабусі в с. Садки (нині – Бойківський район Донецької області). Згодом до порятунку дівчат долучився брат їхньої матері Василь Потапов із дружиною Євдокією. Єврейок поселили в покинутій землянці біля залізничної станції Сартана (північна околиця м. Маріуполь). Пізніми вечорами рятівники носили до землянки їжу та воду. Віра й Валентина теж не забували про восьмирічну Риту й чотирирічну Галю, намагалися підбадьорити їх, по черзі навідували. Майже два роки окупації вони провели разом, пережили голод, холод і страх.

Після війни шляхи дівчат розійшлися. Згодом Галина Шварцберг переїхала до Ізраїлю. Через багато років Валентину та Віру знайшла Маргарита Шварцберг-Жолобова, яка тоді проживала в м. Луганськ.

3 листопада 2004 р. Яд Вашем удостоїв Віру Олійник (Ломакіну) та Валентину Людвинську (Тимофєєву) звання «Праведник народів світу».