Маланкевичі Іван та Марія

Іван та Марія Маланкевичі із сином Славиком проживали в м. Самбір на Львівщині. До війни Іван працював шахтарем. Отримавши професійну травму, залишився інвалідом. Напередодні війни родина взяла на виховання дітей свого загиблого товариша-поляка: Юзефа, Янека та Ческу Войчиків.

Під час Голокосту на Львівщині Маланкевичі допомагали переслідуваним євреям. До м. Самбір німецькі війська вступили 29 червня 1941 р., а вже 1 липня відбувся єврейський погром, від якого загинуло понад 100 осіб.

Восени 1942 р. Юзеф запитав у своїх прийомних батьків, чи зможуть вони заховати його вчителя літератури Артура Сандауера, який утік із Самбірського гетто. Напередодні педагогові вдалося уникнути вивезення до табору Белжець та розстрілу. Маланкевичі прийняли єврея у своєму будинку. Згодом до нього приєдналися мати Берта й сестра Ірена. Іван Маланкевич облаштував для них укриття у свинарнику. Воно було настільки маленьке, що троє осіб могли там хіба що нерухомо сидіти чи лежати. Вийти зі схованки, щоб розім’ятися, можна було тільки вночі. Наслідком жахливої антисанітарії стали різні хвороби. Марія опікувалась утікачами, лікувала травами, намагалася нагодувати теплою їжею, але дуже боялась обшуків. Особливо небезпечно було переховувати євреїв у будинку, куди їх забрали взимку. Та, на щастя, все обійшлось і поліція жодного разу не з’явилася на подвір’ї Маланкевичів.

Після війни Сандауери переїхали до Польщі. Артур став відомим письменником, професором Варшавського університету. Його мати й сестра емігрували до Ізраїлю. Із приходом на захід України радянської влади родину Маланкевичів депортували до Сибіру і зв’язок між рятівниками та врятованими розірвався.

У 1990 р. Яд Вашем визнав Івана та Марію Маланкевичів Праведниками народів світу.

/