Мамченки Марія та Валентин

Сім’я Мамченків жила в м. Черкаси. Іван працював на місцевій залізничній станції, а його дружина Марія завідувала станційним магазином. Мали четверо дітей, наймолодший народився наприкінці червня 1941 р. – через тиждень після нападу Німеччини на Радянський Союз. Івана призвали на фронт, і невдовзі він загинув.

Напередодні окупації Черкас, 22 серпня 1941 р., Марія з дітьми намагалася евакуюватися на схід. Їхній потяг потрапив під бомбардування, жінку було поранено, а її новонароджений син загинув. Мамченки повернулися в окуповане місто. Через рану Марія довго не поверталася до роботи, тому вся відповідальність за утримання сім’ї лягла на плечі її 11-річного сина Валентина.

Серед його обов’язків були щоденні візити до родини Мані Гершунової – сусідки й подруги Мамченків. Маня з трьома дітьми не підкорилася наказу німців про переселення в гетто й залишилася у своїй квартирі. Намагалася видавати себе за росіянку, яка живе у шлюбі з євреєм – військовослужбовцем Червоної армії. Усе вдавалось, аж поки на них доніс хтось із сусідів і сім’ю було заарештовано. Коли всіх євреїв Черкас вели до місця розстрілу на околиці міста, Маня несла на руках п’ятирічну дочку Лідію. Раптом вона побачила в натовпі роззяв Марію, покликала її на ім’я і, коли їхні погляди зустрілися, швидко нахилилась і поставила дівчинку на тротуар. Марія схопила дитину й кинулася додому.

Пізно ввечері старший брат Ліди – 15-річний Митя, якому вдалося втекти з місця розстрілу, теж прийшов до будинку Мамченків. Маню та її дочку Гесю того дня розстріляли. Наступного ранку Ліда прокинулася з високою температурою, і Марія відвезла її в лікарню, де працювала подруга. Їй вдалося зареєструвати дівчинку під прізвищем Хайка і протримати там у порівняно безпечному місці впродовж багатьох тижнів після одужання.

Марія регулярно відвідувала Лідію, а згодом прилаштувала в міський сиротинець. Якийсь час Митя ховався в Мамченків, а потім перебрався до сховку разом з іншим єврейським підлітком – Сергієм Тарасевичем. Той таємно жив у приватному будинку своєї сім’ї, неподалік Марії. Нікому не спадало на думку шукати його: усі гадали, ніби Тарасевичі евакуювалися. Сергій був єдиним із родини, хто не встиг на потяг і залишився в місті. Від початку окупації Валентин таємно приносив йому раз на тиждень їжу і розповідав новини.

Сергій і Митя ховалися разом кілька місяців, а влітку 1942 р. Митя вирішив покинути місто і спробувати перетнути лінію фронту. Цілком реалізувати свої плани йому не вдалося, однак через кілька місяців він приєднався до радянського партизанського загону. Сергій, Митя й Лідія (пізніше – Коваленко) пережили війну й залишалися в теплих дружніх стосунках із сім’єю Мамченків аж до смерті Марії в 1973 р.

15 вересня 2003 р. Яд Вашем удостоїв Марію Мамченко та її сина Валентина звання «Праведник народів світу».