Манілки Марія та Василь, Войтович-Кушнір Феодора

Із початком німецько-радянської війни Марія Манілко залишилась одна з трьома дітьми. Зайшовши в с. Носківці, де мешкала родина, окупанти влаштували показові розправи над місцевим населенням – жертвою став її чоловік. Селянам довелося звикати до «нових порядків».

У сусідньому с. Попівці окупаційна влада організувала робочий табір, куди зганяла євреїв із навколишніх населених пунктів. Якось до Марії звернулася Гітла Бурштейн із проханням обміняти свої речі на їжу для дітей. Незважаючи на особисту трагедію, Марія дуже перейнялася долею єврейки й запропонувала допомогу. Уже наступного дня Гітла відправила в село свою доньку Ганну. Проте дівчина заблукала й випадково натрапила на хлопчаків, які пасли на луках худобу. Вона наважилася запитати, як дістатися до с. Носківці. Один із пастушків, 14-річний Василь, запропонував дочекатися сутінків й разом гнати корів до села. Хлопці поділилися з Ганною своїм обідом, а вже ввечері з’ясувалося, що Василь – син Марії Манілко. Єврейка переночувала в їхньому будинку й наступного дня повернулася до гетто, щоб забрати сестер: 21-річну Риву, 16-річну Єлизавету та 11-річну Раїсу. Відтоді сестри Бурштейн подеколи навідувалися до Марії, яка готувала їм кошик із провізією, а згодом прилаштувала Лізу доглядати дворічну доньку своєї сусідки Феодори Войтович.

Коли в таборі вирувала епідемія тифу, Марія та Феодора не побоялися заразити себе чи дітей і погодились опікуватися сестрами. Ганна жила в Манілків, а Рива – у Войтовичів. Обидві жінки шукали різні можливості, щоб домовитися з румунськими солдатами про безпеку своїх сімей.

У 1998 р. Яд Вашем визнав Марію Манілко та Феодору Войтович-Кушнір Праведниками народів світу, а в 2004 р. це звання отримав Василь Манілко.

/